Безумці

Конвоїр Джабб кладе руку Карцову на плече, підборіддям вказує на суддів. Він пояснює: вирок прочитано, тепер слід вислухати його вдруге, в німецькому перекладі.

Карцов механічно киває. Він неуважний, млявий, не може зосередитися. В голові плутанина з уривків спогадів, образів. Часом щось тисне на серце, в грудях з"являється біль. І все, що йому хочеться, це піти звідси, повернутися до своєї залізної конури на форпіці[24], де вій принаймні лишиться на самоті. Джабб до уваги не береться. Останні два дні він невідступно поруч, та Карцов не помічає його, наче матрос — це деталь камери, частина її обстановки.

Несподівано перекладач і троє суддів, на яких дивиться Карцов, розпливаються у велику пляму. Вона тремтить, хилиться…

З допомогою Джабба він підводиться на ноги. Ї хоч читання вироку триває, він майже нічого не чує. У нього від болю розламується голова.

Ось перекладач опустив папір, зняв окуляри.

— Зрозуміли все? — запитує він, суворо кліпаючи віями.

Карцов мовчить.

— Вас присудили до смерті! — Перекладач витріщив очі, надув щоки. Маленький, з надмірно розвинутим підборіддям, він вельми пишається місією, що випала на його долю. — Як лазутчика й диверсанта, вас буде страчено. Згідно з статутом, вирок військового суду оскарженню не підлягає.

Карцов повертається і повільно йде до дверей. Пропустивши його, конвоїри прямують слідом. Він виходить на палубу.

Широка бухта сяє в промінні яскравого південного сонця. Вода нерухома, вдавлені в неї важкі корабельні тіла — також. А на ледь окресленому обрії чітким трикутником проектується самотня скеля. Дивно, що Карцов не помітив її. Адже плив повз неї. Коли б затримався там на годинку, все б могло бути інакше…

Хилиться до обрію сонце. Ще трохи, і воно покине синє небо, щоб потонути в синій густій воді. І сонце, і море, і небо такі ж, як і того дня, коли він урятувався з човна, що гинув. Але тоді в його серці жила надія. Так, поруч плила акула. Та він був вільний, він боровся! Він переміг її! І ві безсилий перед людьми. Врятуватися з фашистського полону, утекти від акулячих зубів — тільки для того, щоб тебе вбили союзники!..

Думки мляво рояться в голові. Карцов нерухомо стоїть біля борту. Йому не заважають. Та конвоїри поруч, він відчуває їх потилицею, спиною…

Ззаду Джабб простягає руку. Поміж вказівним і великим пальцями з жовтими обкусаними нігтями затиснуто сигарету, інші тримають запальничку. Карцов бере сигарету. Джаббові пальці ворушаться, кришка запальнички відскакує, і Карцов прикурює від малюсінького вогника.

Після перших затяжок наморочиться в голові. Та це швидко минає.

І знову дивиться він на далеку конічну скелю. Чому так вабить до себе цей камінь? У його морі, біля входу до рідної бухти, теж височить відлюдний горбатий острів…

Докурив сигарету. Хочеться ще! Обернувшись, він дивиться на Джабба. Той мовчки подає пачку.

Карцов бере сигарету, розминає в пальцях і… завмирає, нахилившись до запальнички, яку підніс Джабб. Він бачить: на палубі лежить невелике долото — інструмент закотився в шпігат[25], і його майже не помітно.

Наступної секунди Карцов діє автоматично. Пальці розтуляються, і сигарета падає. Нахилившись, він піднімає її. Другою рукою Карцов ніби спирається на палубу біля шпігату, і тому долото опиняється під долонею…

П"ятий розділ

Вони лежать на койках, які злегка гойдаються: Джабб горілиць, Карцов на боці, підклавши руки під щоку. Койки підвішені поряд. І Джабб, якщо заманеться, може дотягтися до Карцова. Коли-не-коли він так і робить: не повертаючи голови, перевіряє, чи все гаразд із засудженим.