Безумці

Джабб вартує Карцова в камері. По вузькому коридору, яким карцер сполучається з палубою, ходить ще один вартовий.

Засудженого пильно охороняють. Він не повинен утекти. Він не повинен сам позбавити себе життя. Це зроблять інші, яких, можливо, вже призначили. Їх, напевно, буде двоє, якщо його повісять, і чоловік п"ять-шість, коли задумали розстріляти. Він не пам"ятає жодного слова вироку і не знає, яку смерть йому визначено. Правда, можна запитати — Джабб поруч…

Карцов зітхає. Щоразу, коли він лишається на самоті з своїми думками, вони несуть його на батьківщину. Ось і тепер він сповнений дум про рідний край. Дуже тяжко на серці. Він переконує себе, що найважче позаду — минуло два воєнних роки, а ворогові не пощастило захопити Москву, форсувати Волгу, перейти через Кавказькі гори. Та подейкували, що цього літа німці почнуть новий генеральний наступ на всьому фронті. І от літо минуло. Що тепер там, на сході?

Джабб витягає руку з-під подушки, кладе перед полоненим грубу книжку з металевою застібкою. Карцов здивовано роздивляється оправу білої лакованої шкіри, на якій сріблом витиснено лотарінгський хрест.

— Візьми і погортай, — почав Джабб. — Побори свою гординю, помолись, хлопче!

Карцов мовчки відсуває книжку. Джабб бере її, долонею проводить по оправі, наче змахує порох. Лице у матроса зосереджене. Руки, в яких він благоговійно тримає молитовник, тропіки тремтять.

Карцов стежить за ним. Через кілька годин Джабб помре. Джабб і, напевно, той другий, що розмірено ходить коридором. Карцов може повернути собі свободу тільки за таку ціну. До дрібниць продумано план втечі, точніше, план того, як вибратися на палубу. А там доведеться діяти відповідно до обставин. Коли йому пощастить, він непомітно дістанеться до борту і по якірному ланцюгу спуститься у воду. Далі треба вислизнути з бухти і, опинившись за молом, плисти у відкрите море: може, зустрінеться якийсь корабель.

Отож знайденим на палубі долотом він уб"є Джабба. Потім треба постукати в двері кулаком, двома подвійними ударами, як це робить Джабб. Почувши такий сигнал, другий вартовий — це перевірено! — зразу ж відсовує засув.

Карцов лежить горілиць, склавши на грудях руки. В думках він бачить кожен свій крок, бачить Джабба, який конає на підлозі в калюжі крові. Хто він, цей натроє з грубим бугристим обличчям і світлими, майже безбарвними очима? Клерк, дрібний крамар, комівояжер? Ні, не схоже. Найімовірніше, тягнув лямку десь на заводі чи в порту. Вдома, звичайно, лишилася сім"я: у таких кремезних та неквапливих завжди багато дітей…

Розчиняються двері. На порозі майор контррозвідки — той, що вів справу Карцова.

Джабб стрімголов скочується з койки. Конвоїр, що чергує в коридорі, вносить брезентові розніжки, ставить їх біля стіни і йде.

Джабб також іде до дверей.

— Відставить, — каже майор. — Будете тут!

— Єсть, сер.

Майор звертається до Карцова:

— Я повинен поговорити з вами. Встаньте і підійдіть.

І ось вони сидять на табуретках, за метр один від одного. В протилежному кінці камери, широко розставивши ноги і заклавши руки за спину, притулився до перегородки Джабб. Койки ще гойдаються, по стіні плигають чорні потворні тіні.

Майор починає розмову без зайвої балаканини. Вирок буде виконано негайно — розпорядження вже зроблено. І, якщо засуджений хоче врятувати собі життя, треба поквапитися. Вирок не можна скасувати або оскаржити. Але старший військовий начальник, в даному разі комендант бази, має право дати помилування…

Майор веде далі. Карцов стежить за ним. На вигляд це спортсмен. Шкіра на його обличчі рожева, гладенька. В очах, голосі багато енергії. І тільки сивувате волосся та зморщені руки свідчать про те, що офіцерові не так уже й далеко до старості.

Тим часом майор розгортає папір.