Безумці

Вибравши зелену цукерку, радист спритно кидає її в рот, ховає коробку до кишені.

— Треба берегти себе, — повчально каже він. — А то куриш і куриш. Я ось чергую: сигарета — цукерка… Може, дати м"ятну?

Рудий гидливо спльовує.

— Ну, як хочеш. Слухай. Я знову щодо цих… Ти, Густав, будеш не сам. Я завжди поруч. Удвох ми сила! Якщо трапиться щось, легко перестріляємо все стадо. Я, коли говорити відверто, зараз про інше турбуюсь. — Вальтер починає шепотіти. — Бач, сьогодні вибрав хвилину й послухав ефір. Закортіло дізнатися, що коїться в світі…

— Та не тягни!

— Вони знову бомбили Гамбург!

— Хто?

— Американці, хто ж іще! — Радист випльовує цукерку. — Триста «фортець» висіли над містом. Там таке робилося!..

Замовкнувши, він очікувально дивиться на співрозмовника. Той не відповідає.

— І на сході не дуже блискуче… — обережно додає Вальтер.

— Навіщо ти мені кажеш це? — Рудий насуплює брови. — Що ти хочеш?

— Хочу, щоб погодився.

— Ти, я бачу, хоробрий. Ну, а що, як схибимо, і вони вийдуть з-під контролю? Ану лишень заплющ баньки і уяви: пливеш на глибині, праворуч один, ліворуч — другий, та ще парочка рухається слідом. І раптом у них починається… Ти тільки уяви таке, Вальтер! — Уявляю! — Вчепившись пальцями у комір светра, радист рвучко нахиляється до співрозмовника. — Уявляю все дуже добре. Та ми з тобою розумні хлопці і «помилимося» тільки тоді, коли захочемо!.. Замкнемо їх і залишимо без їжі. Хай у них все починається. Збагнув? Плавців доведеться добити. — Радист посміхається. — Шкода бідолах, але що поробиш, коли все так сталося? –

Він бере Глюка за плечі, зазирає у вічі.

— І нас з тобою вирядять на материк: плавців нема, нам тут нічого робити! А грошей нам не позичати. Грошей купа! І ще будуть. І чистесенькі ми: ніхто нічого не знає. Ось як воно все обернеться. Поживемо, оговтаємось, а там буде видно. Війна триватиме не вічно. Треба й про себе подумати. Шкура ж у людини одна…

Рудий нерухомо стоїть посеред печери. Раптом він мотнув головою, згорбився і, виставивши кулаки, кинувся на радиста. Той задкує.

— Ну, ти, — мурмотить Вальтер, крутячи шиєю, — легше, дурню… Про тебе ж піклуюсь!

— От що… — Глюк начебто опам"ятався, гучно видихнув. — От що, цієї розмови я не чув.

— А я нічого й не казав, — квапливо встряє радист.

— І ще зауважу…