Високо тримаючи руку із шприцом, Абст повертається до столу.
Глюк береться за скобу в торці циліндра, тягне її до себе. Радист притримує циліндр з протилежного краю.
Циліндр розбирають на дві частини. В ньому — чоловік, бронзоволиций, темноволосий. Очі заплющені. Ніс, рот і підборіддя сховані в овальній воронці, від якої тягнеться до циліндра товстий гумовий шланг.
Карцов розуміє призначення циліндра. Це касета, в якій сюди доставляють людей, що не вміють користуватися респіратором. Фашисти захопили її з собою, коли випливали з грота. На скелі вони ввіпхнули невідомого в сталевий футляр, насунули кришку…
Радист звільняє чоловіка. Порожня касета, дзенькнувши, падає на підлогу, немов гільза артилерійського снаряда.
Тепер той, кого принесли, на видноті: голий, із впалим животом, худий, аж світиться. Здається, ребра ось-ось прорвуть жовту шкіру, що обтягує їх.
Над ним схиляється Абст. Він робить укол біля серця, приносить другий шприц і робить ін"єкцію в руку.
Чоловік здригається, стогне. Він розплющує очі, силкується підвести голову од столу.
Абст бере його за руку, слухає пульс.
— Води! — наказує. — Гарячої води. Зберіть усю, яку знайдете, злийте в ванну. Хутчій!
Глюк та Вальтер поспішають до виходу, але бідолашний починає судомитися. Він витріщує очі, хапає руками повітря, хрипить. Потім б"ється потилицею об кришку столу, хвиля тремтіння пронизує його від грудей до ніг, — і він нерухомий.
Абст пальцем підіймає повіко.
— Готовий! — кидає. Помічники вертаються.
Радист побожно хреститься, щось шепоче. Підійшов до небіжчика, складає йому на грудях руки.
— Швидко ти відчалив… — бурмоче він, розглядаючи незнайомого. — Хто ж ти був: малаєць чи індус?
— А, один біс! — Глюк розсердився. — Несли його, мучились, а він ноги протягнув.
— Не богохульствуй, — суворо каже Вальтер. — Припни язика, а то бути лихові… Це добре, що він умер серед людей.
— Міг би й пожити.
— У нас дорога йому була одна. — Радист зітхає, звично мне комір светра і знову хрестяться. — На день раніше, на день пізніше…
— Тьху! — обурюється Глюк.
ebooksa