Безумці

Мозок працює незбагненно швидко. Так, авжеж, так: він виснажений, брудний, обріс.

Абст кладе пальці йому на зап"ястя, слухає пульс.

Він бачить страх в очах чоловіка, що лежить на скелі. Чому він лякається, намагається сховати руку?..

Абст хапає її, повертає до себе.

— Німець! — кричить він, побачивши татуїровку. Це останнє, що запам"ятав Карцов. Опритомнів він уже в підземеллі.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

БЕЗУМЦІ

Перший розділ

Він розплющив очі в ліжку, яке займало добру половину тісного кам"яного закутка. Поруч стояв Глюк і годував його з ложечки м"ясним бульйоном, гарячим, міцним. Чашка хутко спорожніла.

— Більше не можна, — повчально сказав Глюк. — Здохнеш, якщо обжерешся.

І він пішов, замкнувши за собою двері.

Абст поки що не приходив.

Тричі на добу Глюк приносить їжу, каву. Майже не розмовляє. Задав кілька запитань: вік, професія, чи довго був у воді…

Лік часу Карцов веде так: три прийоми їжі, отже, минула доба; знову сніданок, обід та вечеря — ще доба.

Маленька лампочка під самим склепінням горить увесь час; світло її трохи пульсує.

Карцов ситий, відпочив, цілком екіпірований — на ньому такий самий в"язаний светр, штани та шапочка, що й у Глюка. Одяг теж приніс рудобородий, кинув на ліжко, вказав рукою: одягайся! Згадавши щось, пішов і повернувся з повстяними черевиками — жбурнув їх під ноги Карцову і мовчки став біля дверей.

Карцов натягнув штани, насилу просунув голову у вузький комір светра, взув черевики.

Глюк сів на ліжко, підняв холошу на лівій нозі.

— Помацай, — наказав він, плеснувши себе по гомілці, — помацай і визначи, що тут було, якщо ти справді лікар.

Карцов сів навпочіпки, обережно торкнувся грубого синювато-білого коліна свого вартового.