— Дуві? Мабуть заплакав би. І будь-хто на моєму місці. А хто такий Дуві?
Вона відчула, як син напружився, відвів очі.
— Мамо, а тато буде завтра грати зі мною?
— Цілком можливо, — вона вхопила його за мокру ручку. — Хто цей Дуві?
— У нас сьогодні на солодке будуть рожеві тістечка? Мені подобаються рожеві…
— Хто такий Дуві? — твердо мовила Сіріна.
Крихітка якийсь час уважно вивчав ніготь на великому пальці, а тоді скоса зиркнув на матір.
— Дуві… Дуві — це маленький хлопчик.
— Отакої! Іграшковий хлопчик?
— Ні, — прошепотів Крихітка і опустив очі. — Справжній. Маленький лінженієць.
У Сіріни від здивування перехопило подих, і Крихітка заквапився пояснити.
— Він хороший, неню, чесне слово! Він не лається, не говорить неправду чи грубощі своїй матусі. А бігає так само швидко, як і я, навіть швидше, коли я спіткнуся. Він… він… — Крихітка знову потупив очі. — Він мені подобається.
— Де ви… як же… адже там мур… — Сіріна вжахнулась, і їй раптом забракло слів.
— Я прокопав нору, — зізнався хлопчик. — Під огорожею — там, де пісок. Ти ж не казала, що не можна! Дуві прийшов грати. Його мама теж прийшла. Вона гарна. У неї рожева вовна, а в Дуві — зелена, але теж гарна. По всьому тілі, — збуджено вів далі Крихітка. — Скрізь-скрізь, навіть під одягом! Лише на носі немає вовни, а ще на очах, вухах і долонях!
— Крихітко, та як же ти міг! А коли б тобі зробили боляче? Вони могли…
Сіріна міцно пригорнула до себе синочка. Крихітка випручався з її обійм.
— Дуві нікому не зробить боляче. Знаєш, мамо, він може закривати ніс. Так, може! У нього ніс сам собі затуляється і вуха складаються. Я теж так хочу. Дуже зручно. Та я більший від нього і вмію співати, а Дуві — ні. Але він може свистіти носом, а коли я спробував, то лише висякався. Дуві добрий!
Думки Сіріни плуталися, поки вона допомагала Крихітці одягати піжаму. Від страху її проймав дрож Що робити? Заборонити Крихітці лазити попід муром? Авжеж, треба тримати його подалі від небезпеки, яка, можливо, вже чатує на нього. А що скаже Торн? Розповісти йому? А раптом це тільки прискорить сутичку, яка…
— Крихітко, скільки разів ти грався з Дуві?
— Скільки? — Крихітка замислився. — Зараз порахую, — поважно мовив він і хвилину чи дві щось бурмотів і рахував на пальцях, а тоді переможно виголосив: — Один, два, три, цілих чотири рази!
ebooksa