— Ми не знаємо, чого вони хочуть, — похмуро урвав її Торн. — Вони агресори, загарбники, прибульці з ворожих світів — такі чужі нам — як можна сподіватися знайти спільну мову?
Обидва мовчки вийшли із зали засідань і, натиснувши кнопку на дверній ручці, зачинили за собою двері.
— Агов, мамо, подивись! Тут мур! — Рученята п’ятирічного Крихітки з розчепіреними пальцями, немов замурзані морські зірки, випростали свої промені на зеленкуватій шорсткій поверхні склобетону, притислись до триметрового муру, що тягся через ліс, повторюючи пологий схил пагорба. — Де його початок? Для чого він? Як ми потрапимо на ставок із золотими рибками?
Сіріна торкнулася муру долонею.
— Людям, які прилетіли в тих гарних кораблях, теж потрібен простір для ігор і прогулянок. Тож інженерний корпус огородив його.
— Чому мені не дозволяють піти пограти біля ставка? — насупив брови Крихітка.
— Вони не знають, що тобі хочеться.
— Тоді я скажу їм, — мовив Крихітка, високо підвівши голову, вигукнув: — Агов! Ви там!
Сіріна засміялася:
— Тихіше, Крихітко. Навіть якщо тебе почують, однаково не зрозуміють. Вони прибули здалеку, дуже здалеку. І говорять зовсім інакше.
— То, може, ми пограли б, — мовив Крихітка.
— Так, — зітхнула Сіріна, — може, й пограли б, якби не цей мур. Та послухай, Крихітко, ми не знаємо, що вони за… люди. Чи захочуть гратися. Чи будуть… доброзичливими.
— Гаразд, а як ми довідаємося про це через оту огорожу?
— Ми не можемо, Крихітко. Принаймні поки тут стоїть мур.
Вони рушили далі схилом пагорба. Крихітка вів рукою по муру.
— Може, вони злі, — врешті мовив він. — Може, вони такі лихі, що інженерний корпус змушений був побудувати для них клітку — велику-превелику? — Він випростав рученята вгору по огорожі, наскільки міг сягнути. — Як ти гадаєш, у них є хвости?
— Хвости? — засміялася Сіріна. — Звідки ти це взяв?
— Не знаю. Вони ж прилетіли дуже здалеку. Мені хотілося б мати хвоста — довгого, гнучкого, пухнастого. — Крихітка енергійно покрутив тим місцем, де мав бути хвіст.
— Навіщо тобі?
— Було б дуже зручно, — серйозно мовив Крихітка. — Лазити по деревах і… зігрівати шию!
ebooksa