Коли приходила вістка, що нападав Довбуш і на гуцулів, то показувалося, що були або панські служаки, як ото в Ясені пограбував гайдука, в Микуличині, або то були учасники облав, як ото в Чорних Ославах, коло Ланчина.
Тамошній жупник ладив похід на опришків, а кілька багатших газд охотно піднялися допомагати. З походу нічого не вийшло, бо Довбуш щез. Але за кілька день несподівано вернув і напав на Чорні Ослави серед білого дня.
Жупник заплатив життям за організацію, а ґазди, учасники походу, всі покидали свої жінки й діти та повтікали в ліс. Чотири хати зрабували хлопці. П"ятий ґазда зумів викрутитися. Він не тікав у ліс, а навпаки: повиносив надвір столи, заставив усяким питвом і наїдками, сам став коло воріт і низьким поклоном запросив хлопців на обід.
— Шо-сме завинив — проскіт, але хліба-солі прошу не відцуритиси.
Се так подобалося, кажуть, Довбушеві, що він не велів займати того ґазду.
Ще одна особливість нападів Довбуша була та, що де тільки були при тім люди або де так із ними Довбуш зустрічався — всюди говорив:
— Підіймайтеси, люде, єк ми. Беріт у руки бартки, єк ми. Таже вас багато, а панів мало. Докив будете терпіти? Бийте панів… Гоніт їх на псю маму з нашої землі.
Але сам Олекса убивав рідко, видно, при якихось особливих умовах. Такими особливими умовинами було насамперед погане поводження пана з селянами. Лихих панів Олекса не милував ніяк. Другою причиною смертовбивства могла бути участь в організації походу на опришків. Так погиб отой жупник у Ланчині. В Текучі убито урядника Лошака й розгромлено його канцелярію, спалено всі папери. Впрочім, до паперу в опришків виявилася якась прямо ненависть: де не попали на папери, там всюди їх палили. Від них, казали, всі біди на народ ідуть. Коли напали на місто Молотків, то не так кинулися грабувати магазини, як палити в ратуші папери.
Пострах пішов по панах підгірських. Де не зійдуться — розмова тільки про одно: там того ограбовано, там того спалено, там того убито.
— Чули? У Вербіжі зрабовано пана Добросельського. Все забрано… Все…
— Се його піддані, Джамиджуки навели. Вони в Довбушевій ватазі — ну от і направили.
— Не все одно, хто направив? Він і без направи буде нападати на всіх підряд.
— Як підряд?
— А так. Буде йти за порядком: сьогодні мене, завтра вас, післязавтра його…
— Та що ви?
— Та нічого. Ви чули, як він всюди говорить, що вижене всіх панів і жидів із «свого краю».
— Жидів — не бороню. А як же мене, коли я з діда-прадіда тутешній?
— А він каже, що то край їхній і що ми тут всі зайди.
— Ну… це вже…
— Стрівайте, — вмішується третій. — Ви це самі від Довбуша чули, чи з чого ви так вньоскуєте?
ebooksa