— Сам Довбуш це каже і повторює всюди. Коли мого сусіда, пана Рушиця, грабував у Воскресінцях, то так і казав: «Забирайтеся, — каже, — пани звідси, бо однаково життя вам тут не буде. Підійму весь народ проти панів, то всім народом вас виженемо. Я, — каже, — тільки перший загін народний. Мене вислано розчистити шлях, намітити путь». От як він розсуждає.
— То як, пана Рушиця пограбовано?
— Вже.
— А яка у нього колекція зброї була!.. Я часто любувався, буваючи у нього.
— Пішла вся.
— А як з розумувань того Довбуша, чи не відчуваєте ви, панове, тут якого вищого руководства? Будь-що-будь, а такі ідеї — підняття всього народу і таке інше — це нове в устах гуцула. Ми знаємо опришків і опришків усяких, але то собі просто грабує чоловік — і все. А тут… Воля ваша, а я вбачаю тут чиєсь ідейне руководство. Чи не постарався тут і не приложив руки який піп руський.
— Можливо, що й так. Бо дійсно: він убиває мало кого, більше грабує. Гуманним, так би сказати, способом виганяє нас звідси.
— Так не убиває, кажете?
— Трапляється, але то вже яких особливих… Тих, що занадто жорстоко поводилися з селянами.
Пан Карпінський, сей вічний проповідник лагідного обходження з хлопом, і тут вставляє:
— Я завжди казав, що чаша терпіння народного переповниться й доведеться нам усім покутувати за гріхи деякої части з нас.
А пан Злотніцький, прихильник суворої школи для хлопа, виривається:
— Як пана слухати, то хлопа треба під шкло посадити й любуватися ним, щоб не сказати яскравіше…
— А як пана слухати, то з хлопа треба шкіру здерти та нею застелити собі стіл для великодньої паски.
Це вічна полеміка. Говорять ніби двоє, але то, властиво, найяскравіші представники двох течій і за кожним із них стоять симпатики. Пан Карпінський — старополяк, прихильник родинних, найближчих стосунків із селянством. Він любить повторяти старинний віршик, і то дійсно до нього підходить…
А пан Злотніцький — це вже інший і цілком протилежний тип. Правда, і він часом бавиться в старопольщину, але бере звідти тільки необуздану сваволю. Що ж до [селянства], то вважає його бидлом і навіть серед не дуже поблажливих панків своєї околиці виділяється жорстокістю.
Не тільки пан Карпінський, а й сусіди не раз говорили панові Злотніцькому [«со zanadto, to nie zdrowo»]: (чого занадто, то того вже забагато) й радили трохи зм"ягшити режим, але пан Злотніцький був дражливий на сім пункті й зубато відгризався.
— Панове! Я до ваших справ не мішаюся, не мішайтеся, будь ласка, й ви до моїх. Може, у вас які хлопи інші, того не знаю, але у мене самі лотри, лайдаки, лінюхи і злодії — і до них у мене мова одна — нагай.
Та не лише нагая вживав пан Злотніцький у своїх розмовах із хлопами. Гірше було те, що він часом вигадував спеціальні муки, особливо для тих, хто проявляв хоч який-небудь дух протесту.
Декому це імпонувало, як, наприклад, панові ловчому курському. Він часто висловлював думку, що заздрить панові Злотніцькому.
ebooksa