— І тебе друкуватимуть. У наших пролетарських підручниках.
— У пролетарських підручниках Шевченка треба.
— І Шевченка, і тебе…
— Шевченко в людські душі вмів зазирати.
— От би й мені зазирати!. — замріяно мовив Мальцев.
— Для чого?
— Як для чого? Ідуть вулицею люди, а їм у душі зирк — і все як на долоні: чистий — іди собі, контрики — наліво… А потім ушкварив би по тій контрі з “максима”, і нема у нас контри, зовсім чисто…
— Отак би міг — з “максима”?..
— З нагана довго, — поморщився Мальцев. — З кулемета ж чергою, а вони падають і лежать…
— Ну, знаєш, тут серце треба мати…
— Кам’яне, хочеш сказати? Не кам’яне в мене серце, Осьмушко, а закам’яніле.
— Чи не однаково?
— Не однаково. Треба, щоб серце класовою ненавистю палало!
Раптом Мальцев помітив, як Тимоша витягує шию, сам визирнув з-за куща й побачив на бічній алеї чоловіка. Той ішов повільно, заклавши руки за спину, у військовій формі — “разговори” горіли червоним вогнем у нього на грудях.
— Свій… — ледь чутно видихнув Мальцев. — Наш червоний командир…
— Тихо, — сердито прошепотів Осьмушко, — військові таємниці лише своїм і відомі.
Мальцев схвально поплескав Тимошу по плечу. А черво пий командир підійшов ближче і зупинився на алеї. Заклав великий палець лівої руки за широкий командирський нас, у правиці тримав букетик квітів — стояв, роззирався, і вигляд у нього був розгублений, наче заблукав на кладовищі й не знає, де могила, на яку має покласти квіти…
Як завжди, Сергій Павлович Єдиневський з’явився на роботу за п’ять хвилин до призначеного часу — чисто виголений, у випрасуваній гімнастерці під рипучими ременями, в блискучих хромових чоботах. Зайняв місце за столом у невеличкій кімнатці поруч кабінету начальника першого відділу штабу військового округу, розібрав папери, поклав їх до шкіряної теки: для доповіді Вячеславу Гавриловичу, своєму безпосередньому начальникові. Той знайомився з кореспонденцією, накладав резолюції, і тоді Сергій Павлович реєстрував папери в журналі з позначкою, хто й що мас зробити.
Один папірець, щоправда, Сергій Павлович не поклав до шкіряної теки, а засунув під картонні папки з різними документами. Якщо хтось поцікавиться цим документом, завжди можна послатися на поспішливість чи навіть неуважність — папір випадково загубився серед інших. А документ справді був цікавий: цілком секретна доповідна начальника Новоград-Волинського гарнізону про дислокацію військових частин у прикордонній смузі.
Сергій Павлович прикинув: зовсім не доповідати начальству про цей документ не можна, а от потримати до кіпця дня і за цей час зняти з нього копію дуже просто.
ebooksa