Останній заколот

— Вивчиш, — ствердив Осьмушко з повагою. — Ти впертий і всього досягнеш.

— Самому важкувато, — зізнався Мальцев.

— А ти звернись до товариша Горожанина, аби для працівників ДПУ іноземні курси відкрили.

— Ти запишешся?

Осьмушко подумав трохи й згодився:

— Я що, гірший за всіх? — недовірливо скосив око на Мальцева й раптом мовив: — Я тобі, товаришу Мальцев, одному признаюся. Ти мені про французьку признався, і я тобі… Вірші я пишу…

— Ти?.. Вірші?.. — Різко повернувся до нього Мальцев. — Як Дем’ян Бєдний?

— Ну, може, гірші, Дем’яна Бєдного вся країна знає, а я для себе.

— Прочитай.

— А не сміятимешся?

— Слово чекіста!

Осьмушко пожував для чогось губами й прочитав притишено, але з пафосом:

Цвіт облітав під копита, колеса і кулі.

Коні іржали, вмирав комісар у сідлі.

Кричало вороння, німіли вкраїнські зозулі.

Упав комісар — і здригнулося серце землі.

— І це ти сам вигадав? — не повірив Мальцев.

— Погано?

— Краще за Пушкіна! — виніс категоричний присуд Мальцев.

— Не може бути краще за Пушкіна. Його в усіх підручниках друкують.