— Неправильно міркуєш, Тимошо.
— Це чому ж?
— Поки не переможе світова революція, буржуї на нас зуби топитимуть. А їм все треба знати: і про наші заводи, і про Червону Армію, шпигунів до нас засилатимуть, а хто їх виловлюватиме?
— Нам доведеться, — погодився Осьмушко, — без нас, певно, не обійтися.
— Ось я й гадаю, Тимошо, — довірливі нотки з’явилися в голосі Мальцева, — якщо вони наші таємниці розвідуватимуть, то ми що, лисі? Ми також у курсі маємо бути, тобто знати, що в них робиться.
— До чого ти?
— Ну ти й дурень, а ще Пушкіна читаєш! Своїх людей серед буржуїв повинні мати. За кордоном.
— Ні до чого, — заперечив Осьмушко впевнено, — тамтешні робочі люди з нами усіма буржуазними таємницями поділяться.
— Не так усе просто, Тимошо. Там свої капіталістичні закони: він поділиться, а буржуї його на цугундер — і до в’язниці… Не зрозумів ти мене, товаришу Осьмушко: ми до Антанти чекістів маємо запустити, тобто розвідників.
— Ось ти про що… — полегшено зітхнув Тимофій. Подумав трохи й виніс присуд: — Не вийде.
— Чому ж?
— Тим, що гімназії в нас позакінчували, таку справу не довіриш, а ми з тобою, товаришу Мальцев, по-їхньому не балакаємо. Нас вони за день викриють і, як ти кажеш, на цугундер — і до в’язниці… Чи одразу до стінки…
Мальцев реготнув самовпевнено.
— І знову ти, Тимошо, помиляєшся. Ми з тобою що — гірші за гімназистів? Якоїсь паршивої мови не навчимося? Я от уже знаю: “Рю дю Бак, месьє, сіль ву пле?” Тобі відомо, що таке рю, Тимошо?
— Уперше чую.
— Вулиця, товаришу Осьмушко, як наша Круглоуніверситетська.
— Ну, ти й дайош! — захоплено мовив Осьмушко. — Це по-якому?
— По-французькому.
— І про все балакати можеш?
— Ні, Тимошо, — засоромився Мальцев, — я тільки почав вивчати. Сто з гаком слів. Але вивчу обов’язково й балакатиму.
ebooksa