Гіркий дим. Міст

— Ну-ну…

Рутковський підвівся, не дивлячись на Мартинця, але відчуваючи його іронічний погляд.

— Бувайте, — кивнув і пішов не обертаючись.

Йосип задоволено гмикнув:

— А пан Рутковський, здається, збирається їхати?

— Най їде під три чорти.

— Прищучимо, пане Йосипе, без німкені тільки, прошу я вас.

— І ти туди ж?

— Аякже, прошу ласкавого пана. Що пан Кочмар казав? Тільки тамтого молодика! Він зникне, ніхто не поцікавиться: ні родичів, ні спадкоємців, ні друзів… А за німкенею потягнеться: мати, сестри, племінники… Де поділася? Тут поліцейського розслідування не уникнути, а нащо воно нам?

— Пан Кочмар казав: з поліцією все полагоджено.

— Якщо одного Мартинця… Мені німкені не шкода, та не можна.

— Не можна, то й по можна… — почухав потилицю Йосип. — Бачиш, той на червоному «фіаті» поїхав.

— Бог з ним, пане Йосипе, може, ще й доведеться зустрітися.

— То що ти надумав з Лакутою?

— Грішми пахне, й великими.

— Брешеш.

— Великими, кажу, пане Йосипе, і прогавити ніяк не можна.

— Гадаєш, Лакута сторгувався?

— Не гадаю, а певен.

— Хитрий ти, Богдане.