— Я думаю: Лодзенові підлеглі.
— Авжеж, і їх привів твій Рутковський. Очевидно, підслухав нашу розмову…
— Виходить, так.
— Коли список у Лодзена, нам до нього не дотягнутися.
— Так, важко.
— Ну, хлопчик твій, ну, пройда!.. — нараз вибухнув люттю Щупак. — Йому це не минеться!
— Ми умовлялися провести вчорашній вечір разом, але він послався на справи…
— І обвів тебе навколо пальця.
Луцька зсунула брови.
— Отак підступно… — Губи в неї скривилися. — Ніхто ще так не ошукував мене!
Щупак постукав ціпком об підлогу.
— Облишмо емоції, — мовив нараз зовсім спокійно, — і давай тверезо поміркуємо. Припустимо, Рутковський справді якось довідався про пашу розмову…
— Він знав, що ви приїдете до мене. Чув нашу з вами телефонну балачку.
— Е-е, дитино! — вигукнув Щупак. — Так би й казала. Сучасна техніка…
— Так, так… І не поїхав по вудки, ремонтував машину, поки ми з вами домовлялися.
— Лодзенів шпигун! — рубонув долонею повітря Щупак. — Вони випередили нас, і тепер лишається єдиний вихід: ти мусиш побалакати із своїм хлопчиком. Запропонуй йому частку.
— Так, — погодилася Луцька, — і я спробую зараз… — зиркнула на годинник. — Сьогодні неділя, і якщо Максим не поїхав кудись…
— Зателефонуй.
Рутковський, почувши схвильований Стефин голос, одразу запропонував:
— Приїжджай до мене.
ebooksa