Міг не дуже хвилюватися: список бандерівських резидентів уже лежав у тайнику, і Олег мав забрати його нинішнього вечора.
Зустрівшись з Максимом, Стефанія вирішила не церемонитися.
— Ти був учора ввечері на квартирі Лакути? — запитала вона прямо.
Рутковський трохи розгубився. Звідки в Луцької така інформація, і що це може означати?
— Починаєш стежити за мною? — жартівливо запитав він, щоб мати хоч кілька секунд фори. Виходить, Стефанія знає про вчорашній обшук помешкання Лакути. Вона була там сьогодні й не знайшла список.
Але звідки їй відомо про вчорашній візит? Важко відповісти на це, однак заперечувати, мабуть, не слід: все можна звалити на Лодзена.
— Я не жартую, й мені треба знати, був ти у Лакути чи ні? — повторила Стефанія.
— Припустімо, був. — Максим узяв дівчину за руку, але вона відсмикнула її. — Ти не хвилюйся, Стефо, сідай. Взагалі я не маю права відповідати на твої запитання, бо відвідини квартири Лакути — службова таємниця. Але тобі признаюсь: був.
— Що ви шукали там?
— Ось на це запитання…
— Я допоможу тобі: аркуш із списком?
— Ну, якщо ти так поінформована…
— Ти підслухав мою розмову із Щупаком, і я тобі цього не пробачу!
— Я не маю права обговорювати з тобою цю проблему й дуже прошу…
— Ви знайшли список?
— По-моєму, ні.
— Не бреши.
— Мені неприємно вести розмову в такому тоні.
— Думаєш, мені приємно?
— То припинімо.
ebooksa