— Пішли погуляємо, — запропонував я Гулі. Залишивши Петра з Галею вартувати наші речі, ми пройшлися по палубі, обійшли пором уздовж бортів, з інтересом вивчаючи обрії, які відкривалися нашим очам.
Вологе повітря відгонило сіллю і йодом. І сонце, що зависло поміж берегом і нами, не здавалося спекотним.
Ми обійнялися, зупинившись біля заднього борту, і дивилися на невисокі хвилі, що розповзалися за поромом, на берег, який відходив у минуле.
З цієї відстані можна було розгледіти і частину міста, що сховалося праворуч від порту за невисокими жовтими пагорбами. Звичайні п’ятиповерхівки.
— Ти була в Красноводську? — запитав я у Гулі.
— Ні.
— Я теж ні, — усміхнувся я.
Поруч попід бортом на палубі, постеливши верблюжу ковдру, сиділа казахська родина — чоловік, жінка і троє дівчаток, молодшій із яких було рочків зо три, а старшій вісім. Одягнуті вони були по-міському, жодних яскравих кольорів. Тьмяні сукенки. І батьки, їм було років по тридцять, одягнуті були скромно, наче навмисно, щоб не привертати до себе уваги.
Раптом поруч присіла ще одна дівчинка років десятьох, і я зрозумів, що вона теж належить до цієї сім"ї. Вона принесла дволітровий бідончик — із таким я в дитинстві ходив по молоко. Над бідончиком здіймалася пара.
— Тут є окріп, — сказав я Гулі, кивнувши на бідончик.
Коли я з казанком у руці відшукав нарешті місце, де можна було набрати окропу, виявилося, що на цьому поромі за все треба платити. У казанок влізло два літри.
— Адин долар, — сказав мені азербайджанець, який керував краником титана. — Може, хочеш розчинний суп? Або каші? Всьо єсть, нєдорага...
Я пообіцяв принести долар і дорогою подумати про розчинний суп, а тоді повернувся з окропом до наших речей. Гуля та Галя вже дістали піали і згортки із запасами харчів.
Відшукавши у великому конверті, який передав нам полковник Тараненко, пачку доларів, я витягнув найменшу купюру — десятку — і повернувся до титана.
Решти азербайджанець не мав, і мені довелося взяти три пакети розчинного супу невідомого арабського походження.
По обіді ми влаштувалися в два ряди на палубі під бортом. Задрімали.
Час спливав повільно. Інколи я розплющував очі, перевіряв, чи високо ще сонце. Коли я вкотре виринув із дрімоти, сонце вже опускалося.
Я звівся на ноги, приліг грудьми на борт. Море було, як і раніше, спокійним, тільки вже чистішим. Обрії наблизилися. Між нами і горизонтом ішов у якихось своїх справах невідомий сухогруз, ішов у напрямку, протилежному до нашого.
Якийсь час я стежив за ним і радів змозі бодай за щось зачепитися поглядом.
Решта спали. Петро сопів уві сні. Я озирнувся і побачив іще кілька гуртів сплячих пасажирів. Здавалося, що майже всі на цьому поромі мандрували родинами. І майже всі довкола спали, розклавши ковдри на палубі.
ebooksa