Гуля усміхнулася:
— Звісно, ні. Йому там значно приємніше, ніж у пустелі.
Десь за спиною пролунали гулкі швидкі кроки. Я озирнувся. Тінь людини ковзнула по нижніх сходинках освітлених залізних сходів, що вели наверх до човнів.
— Хтось не спить, — сказав я.
— Незабаром ранок, — прошепотіла Гуля. — Гляди, берег!
Я повернув голову, простеживши за її поглядом, уперед по ходу порома, і побачив віддалік скупчення маленьких вогників, які піднімалися вгору.
— Петре! — озирнувшись, промовив я неголосно. — Баку!
Він звівся на ноги. Не виймаючи люльки з рота, підійшов до мене. Вдивився у далекі вогники. Потім узяв люльку в руку, постукав нею об борт, витрушуючи скурений тютюн. Зітхнув.
— За три-чотири дні будемо вдома, — промовив він голосом фаталіста, наче йому абсолютно не хотілося додому.
— Це якщо без пригод, — промовив я.
Він озирнувся, подивився на мене сумно і кивнув.
— Було б незле, якби «без пригод»...
Хвилин за сорок пором ожив. Пасажири пробудилися, почали збирати речі, складати розгорнуті на залізній палубі ковдри і підстилки.
Петро пішов до «КрАЗів» — він хотів уточнити у водіїв план дій. Галя, прокинувшись, хлюпнула собі в обличчя жменю води з балона, підвелася. Подивилася зацікавлено на поблизькі вогні міста, куди плив наш пором. Запропонувала нам із Гулею кави. Ми з радістю погодилися.
— Усе гаразд, — мовив Петро, повернувшись. — Вони все зроблять самотужки, а ми вже поїдемо в службовому купе обруч із нашим вантажем.
Галя зварила кави і Петру. Він випив свій улюблений напій і знову закурив люльку.
— Ти б хоч день не палив, бо тютюн ось-ось вийде! — дорікнула Петрові Галя.
— У Баку знайдеться і тютюн, і кава! — спокійно відповів на це Петро.
Над обрієм позаду порома виникла аура світанкового сонця. Темрява швидко, майже на наших очах розсіювалася, поступалася місцем новому дню, новому світлу. Пасажири обліпили борти, роздивляючись спокійну гладь води і місто, що хутко наближалося. Уже виднівся порт із завислими над ним стрілами кранів. Ми пропливали повз танкери, сухогрузи і сейнери, які стояли на рейді. Настрій поліпшився. У нутрі, незважаючи на нічне неспання, народжувалася енергія.
— Усе буде гаразд, — з твердою, дещо агресивною впевненістю промовив Петро, ні до кого конкретно не звертаючись. Промовив і знову підніс до рота люльку. Затягнувся.
ebooksa