54
Щойно два азербайджанці в брудних синіх комбінезонах з’явилися біля в"їзду на пором, перекритого пофарбованим у червоне ланцюгом, біля причалу зібрався чималий натовп охочих стати пасажирами. Черга машин простягнулася метрів на двісті до іржавого ангара, і хвіст її сховався десь за ним. На дашку ангара метровими білими літерами було написано «ТУРКМЕНБАШІ». Спочатку я здивувався, але згодом збагнув, що це нова назва Красноводська.
Обидва самоскиди стояли тепер у першому десятку.
Я з сумом озирнувся на «лендровер». Це авто викликало в мене значно більше довіри, ніж «КрАЗи». І хоча я особливо не покладався ні на Амана, ні на Юрія, було би значно спокійніше, якби вони поїхали з нами. Але те, що вони залитися тут, було цілком логічно — вони зоставалися на своїй території. Ось тільки чому разом із ними залишався полковник Тараненко? Які справи затримували його в Туркменістані, якщо головним завданням було доправити пісок в Україну?
Пофарбований у червоний колір ланцюг із гуркотом упав. Один з азербайджанців ліниво потягнув його на край і там присунув ногами до бокового борту. Другий став посередині в"їзду і жестом запросив передній автомобіль. Червона «Лада» під"їхала і зупинилася. Водій — низенький і миршавий кавказець — вийшов із машини, відрахував контролеру в синьому комбінезоні певну кількість купюр і, повернувшись у авто, заїхав на палубу.
Контролер уважно простежив, куди поїхала і де зупинилася «Лада», потім повернувся і жестом підкликав наступну машину.
Сонце припікало. Я витягнув із бокової кишеньки свого рюкзака повстяну гостроверху шапку, розправив її і надів на голову. Знову підійшов до Гулі.
— А тобі Аман нічого не казав? — запитав я.
— Про що?
— Про нашу поїздку...
— Ні, — відповіла Гуля. — Він тільки побажав удачі. Тричі.
— Тричі? — перепитав я.
Вона кивнула.
Я озирнувся, кинув погляд на Амана, Юрія і полковника, які спокійно про щось вели розмову, стоячи між джипом і ангаром. Подивився на Петра і Галю, які мовчки сиділи на сталевій сходинці «лендровера». За всього мого внутрішнього напруження я не міг не відчувати атмосфери дивовижного спокою, що панував у порту. Я не міг не помітити холодного спокою на обличчях Петра і Галі та безтурботності трійці колег. Навіть завантаження на пором минало якось занадто спокійно, без поспіху, без галасу й криків. Піші пасажири терпляче чекали, доки одна по одній машини не заїдуть на палубу.
Другий азербайджанець у синьому комбінезоні заходився допомагати першому і попрямував на палубу, де почав стежити, щоб водії ставили свої автомобілі ближче до середини щільними рядами, не залишаючи вільного місця.
З-за ангару з"явився хвіст автомобільної черги, і незабаром уся ця багатоколісна змія заповзла на палубу порома, заполонивши собою весь простір.
Пором присів під вагою вантажу глибше у воду, і межа між двома видами іржі зникла.
Ще за півгодини, вже завантажившись і склавши речі в одну купу на верхній палубі, ми вчотирьох проводжали поглядом порт Красноводська, що помалу віддалявся, і «лендровер», який поступово перетворювався на темну цятку на брунатному березі. Але джип так і не перетворився на цятку — він незабаром поїхав.
Море було лагідним. Брудна темно-зелена вода, вкрита перламутровою плівкою мазуту, легко коливалася під повільним плином порому.
Тільки чайки кричали, то обганяючи пором, то знову повертаючись до його корми. Але ніхто не кидав їм поживи. Пасажири, серед яких переважали казахи і кавказці, мовчки сиділи на своїх торбах і валізах.
ebooksa