Вайс знизав плечима.
Генріх замислився. Потім спитав:
— Отже, ти радиш мені не виїздити звідси й стати коли не зятем, то хоча б учнем Гольдблата?
— А що тобі казав Функ?
— Він вимагає, щоб я не зволікав з від"їздом.
— Тоді що ж, тоді до тебе єдине прохання: скажи Функу, що береш мене з собою.
— Я й не мислю інакше. Які можуть бути перешкоди?
— Але ти так йому скажеш?
— Без тебе я не поїду, — твердо промовив Генріх, — ти тепер єдина близька мені людина. — Всміхнувшись, він додав: — Я навіть не можу зрозуміти: адже ми знайомі всього лише кілька місяців, а в мене таке відчуття, ніби ти мій найкращий друг.
— Дякую тобі, Генріху, — сказав Йоганн.
Генріх потиснув простягнуту руку і, якусь мить повагавшись, обняв Вайса…
Вранці, як завжди точно, хвилина в хвилину, Йоганн Вайс подав машину до під"їзду. Функ наказав їхати в гавань.
Останні переселенці мали вирушити залізницею… Незважаючи на це, Функ, користуючись раніше виданою йому перепусткою, щодня відвідував Ризький порт, обходив причали й просив Вайса фотографувати його на фоні портових споруд.
Розвалившись на сидінні, Функ схвально сказав:
— Акуратність і точність — характерна риса німця. Ти був учора ввечері у Генріха Шварцкопфа?
— Так, пане крейслейтер.
— Хто ще там був?
— Професорова донька.
— Як пройшов вечір?
— Берта і Генріх посварилися.