— Та я не пішов. Силою примусили. І потім, думав, як випаде нагода, до своїх втечу.
— А чого зразу до начальства не з"явився?
— Боявся статті.
— То ти там у таборі був?
— У таборі.
— А в шпигуни пішов, щоб із табору вийти?
— Правильно, тільки тому. Від смерті саморятувався.
— Виходить, тепер ти з усіх боків пропащий.
— А ти що, ні? — образився допитуваний. — Хто в таборі на своїх доносив? Ти.
Вайс суворо попередив:
— Допитуваний не має права ставити запитання слідчому.
Допитуваний поскаржився:
— А чого він мою особу зачіпає не по суті справи? Я розкаяного граю, темну жертву фашизму, а він наш місцевий матеріал проти мене тикає…
Раптом пролупав ляпас, стогін, хрип. Вайс підійшов до столу, за яким сиділи Гвіздок і Фішка. Обидва вони схопилися, виструнчилися перед ним.
— Він мене бити почав, бити щосили! — вигукував Фішка, м"ясисте обличчя якого здувалося ліловими плямами.
Гвіздок, кривлячи сухі губи й нахабно дивлячись Вайсові у вічі, пояснив розв"язно:
— А що тут такого? Я слідчий. Він затинається, ну я йому і вліпив. Самі ж нас запевняли, що в НКВС катують. — Кивнувши на Фішку, заявив: — От я йому й зробив тренування. Нехай загартовується. — В зеленкуватих вузьких очах Гвіздка грав насмішкуватий вогник.
— У карцер обох, — наказав Вайс.
— А мене за що? — обряжено спитав Фішка.
— Не виявили стійкості, витримки, спокою… Три доби.