Зрідка в канцелярії з"являлася висока худорлява дама із застиглим, непорушним обличчям, у рогових окулярах. Трималася вона з гідністю, діловито. За наказом Дітріха, їй показували фотографію того чи іншого курсанта й повідомляли його основні прикмети.
Дама уважно, щоб запам"ятати, дивилася на фотографію, мовчазно вислухувала те, що їй повідомляли про прикмети, і, байдужно кивнувши, виходила, чітко карбуючи крок у хутряних полуботинках, прикрашених бантиками з лакованої шкіри.
Це була унтершарфюрер Флінк. Її спеціальність: оперативне дослідження окремих осіб шляхом особливо підібраної для цієї групи вуличних дівок.
Вільний від завдань час дівки могли віддавати своєму звичайному, нічим не ускладненому промислу, відраховуючи певний процент прибутку у фонд святкових подарунків фронтовикам.
Унтершарфюрер проводила з ними навчання. Ранками після фіззарядки — стройові, а дві години перед обідом — з агентурної підготовки.
Курсантів, які значилися не цілком благонадійними, разом з іншими перевірними комбінаціями обстежували за допомогою цих дівок. І від дівок суворо вимагалося завчити напам"ять яку-небудь жалібну історію жертви фашизму, аби спровокувати співчуття до себе.
Відповідну кількість спиртного для цієї мети, так само як і різноманітне цивільне вбрання дівкам, жіночий допоміжний підрозділ унтершарфюрера Флінк одержував із складів «штабу Валі».
На випущеного за межі розташування випробовуваного курсанта унтершарфюрер, використовуючи фотографію і прикмети, націлювала одну із своїх підлеглих. Та полювала на нього й, залежно від того, ким вона йому називалась посудницею, покоївкою, прибиральницею, — приводила в кухню, в сторожку, в комірчину підвального приміщення. Дівки були всі немолоді, досвідчені, недурні й завжди твердо завчали свої ролі і розумно переказували унтершарфюрерові Флінк про результати ідеологічної перевірки випробовуваного.
Доповідаючи якось Лансдорфу про настрій курсантів, виявлених з допомогою підслухування по мікрофону, Вайс незвичайно голосно заявив у відповідь на запитання, чи не слід часом Дітріхові трохи ускладнити методи перевірки:
— Пан капітан Дітріх — видатний контррозвідник, я схиляюсь перед його талантом.
Лансдорф здивовано розкрив очі. Йоганн зробив гримасу, торкнувся свого вуха, потім вказав на стіну й повторив так само виразно й голосно:
— Капітан Дітріх — це ходяча енциклопедія всіх найсучасніших прийомів техніки розвідки.
Лансдорф нічого не відповів. Та через кілька днів, зустрівши Вайса у дворі, сказав:
— Єфрейторе Вайс, я їду разом з капітаном Дітріхом у Варшаву, повернемося ми тільки завтра вранці. В мою відсутність прийде зв"язківець. Покажіть йому мою кімнату і Дітріхову. У нас щось не гаразд із телефонами. — Наказав суворо: — Допоможіть йому, якщо буде потрібно. Але щоб ви і він — більш нікого…
— Слухаюсь, — сказав Вайс.
Він подав досить висококваліфіковану допомогу зв"язківцю й не тільки допоміг поставити в кімнаті Дітріха тайник з мікрофоном, провід від якого був протягнутий у кімнату Лансдорфа, але й встиг умонтувати такий самий мікрофон у кімнаті Лансдорфа, а відводи від обох мікрофонів спустити в приміщення канцелярії, замаскувавши їх під електропроводку.
Тепер Йоганн мав змогу під час чергувань прослухувати розмови не тільки курсантів.
Коли Лансдорф повернувся, Вайс доповів йому, що не міг допомогти зв"язківцеві, бо, на жаль, не має для цього достатньо досвіду і знань. Ало зв"язківець і сам впорався. Вайс перевірив: телефонні апарати працюють добре. Зв"язківець вибув у свою частину.
35
Для засилання на завдання формувалися невеликі групи. Старшим групи звичайно призначали радиста, але не виключалося, що старшим міг бути й розвідник-ходок.