Начальником розвідувально-диверсійної інколи був ротмістр Гельмут Герд — зять фабриканта Вентлінга.
Колись Герд, як і його тесть, дотримувався монархічних поглядів і до тридцять п"ятого року був в опозиції до Гітлера. Але згодом повірив у фюрера як у главу Третьої імперії, Імператора пової, великої Німеччини. І хоча з інших мотивів, ніж Герлах, але так само, як і той, з фанатичною відданістю став служити фюрерові.
Імперіалістична агресія фашистської Німеччини обіцяла фірмі Вентлінга можливість зайняти монополістичне становище серед найбільших верховодів у фінансовому світі, а східні сировинні придатки — казкові бариші. Герд, так само, як і Герлах, працював багато і сумлінно. Та це була лише чиновницька запопадливість, позбавлена пристрасті. Він думав тільки про те, щоб ті рапорти і звіти, які він посилав у Берлін, мали солідний, показний вигляд.
Герлах знав, що Герд не захоче через якогось там курсанта ускладнювати свої стосунки з офіцером відділу «ІІІ-Ц», і тому змушений був поступитися наполяганням Дітріха. Та все-таки порадив Вайсові подати рапорт про свої міркування щодо курсанта з кличкою Фаза.
Після занять, що провадилися на об"ємному макеті одного з радянських міст, і перегляду хронікального фільму про металургійний комбінат, розташований у цьому місті, — завод намічався об"єктом для диверсійного акту, — до Йоганна підійшов курсант Хрящ і сказав пошепки, що в нього є секретна інформація.
Хрящ видавав себе за сина колишнього кіннозаводчика із Сальських степів, що служив у роки громадянської війни ад"ютантом у генерала Гнилорибова. За Радянської влади Хрящ працював ветеринаром кінного заводу на Дону. Казав, що він козак, хоч насправді був сином орловського пристава.
У таборі для військовополонених Хрящ подавав прохання, щоб йому дозволили сформувати козачий ескадрон, але при перевірці виявилося, що він не знає кавалерійської служби.
Білобрисий, з пухлим бабським обличчям і світлими баранячими очима, боягуз, ледачий і дурний, Хрящ, опинившись у розвідувально диверсійній школі, обмовляв усіх, як тільки міг. Та курсанти цуралися його. Він дратував їх своєю причепливістю, ниттям, грубими спробами випитувати про заборонено, і його, траплялося, навіть нишком лупцювали. Хрящеві доноси були такі дріб"язкові, що Дітріх наказав викреслити його із списків інформаторів.
Звичайно викладачі та інструктори вислухували доноси у спеціально для цього одведеній кімнаті поруч з канцелярією. Це була малесенька комірчина з окремим виходом у двір. Хрящ розповів Вайсові, що чув, як курсант Туз, розмовляючи з курсантом Гвіздком, сказав: «Краще красиво і гордо померти за справу, ніж підлотою відігрувати собі життя». І Гвіздок згодився. І сказав, що він подумає.
Вайс сказав переконано:
— Я гадаю, він мав на увазі справу великої Німеччини.
Хрящ знітився, але, набравшись хоробрості, одказав:
— Неточність. Він зовсім навпаки думає. І з іншими теж перешіптується.
— Гаразд, — перебив Йоганн. — Зрозуміло. — Наказав — Коли ще щось узнаєш — донось тільки мені особисто. Я сам візьмуся на Туза.
— Слухаюсь! — Хрящ пом"явся, прошепотів: — А ще оцей, з інтелігентів, Фаза… Він роз"яснював, нібито Гітлер дав вказівку, щоб в окупованій Росії всім жителям дозволяти лише чотирикласну освіту. І ще заборонити всілякі щеплення, щоб ото, виходить, діти мерли вільно. Регулювати там будуть кількість населення. Одним словом, втовкмачував нам песимізм цей Фаза.
— Навіщо?
— А щоб ми журилися, а він, падлюка, вигравав перед нами своєю бадьорістю.
Вайс замислився. Наказав:
— Пиши мені про нього рапорт.
Рапорт Хряща з доносом на Фазу Йоганн підписав, поставив дату й поклав у папку для доповідей обер-лейтенанту Герлаху.