Вайс поставив машину і собі почав оглядати ратушу, коли старий та його супутниця наблизились до нього, він висловив уголос своє захоплення старовинною архітектурою.
Старий пильно подивився Вайсові в обличчя — видно, він також знав його з фотографії. Пожувавши губу, ледь помітно кивнув, не тому, що цього вимагала конспірація, а напевне, тому, що йому властиво було гордовито здоровкатися з людьми, і, вже не дивлячись на Вайса, кинув:
— Якщо ви не маєте потреби милуватися цією старою спорудою, можете більше себе не утруднювати.
То був князь Гогенлое, довірена особа фюрера у переговорах з Даллесом. І, як зрозумів згодом Йоганн, князеві ні з якого боку ніщо тут не загрожувало. Спершу присутність Вайса у Берні потрібна була Канарісові та Шелленбергові тільки для того, щоб дати князеві зрозуміти: вони знають, чого він приїхав сюди, тому й доручили своєму агентові бути почесною охороною при його персоні.
Та Даллес, як він одного разу висловився, «віддавав перевагу перспективнішим представникам з керівних кіл СС». І саме про цих «перспективних представників» Вайс мав подбати.
Увечері Вайс зайшов у кафе недалеко від американської місії і побачив там майора Штейнгліца. Цивільний костюм і змарніла сумно-заклопотана фізіономія Штейнгліца не викликала у Вайса бажання виявляти особливу шанобливість до свого колишнього начальника. Він непомітно підійшов ззаду й злегка плеснув його по плечу. Штейнгліц зіщулився і швидко засунув руку за борт піджака.
Вайс затримав його руку. Штейнгліц підвів очі і розплився у щирій, радісній усмішці. Розмовляли вони, як рівні. Вайс знав, що Штейнгліц неодмінно допитуватиметься, чому він опинився в Берні, і зразу ж розповів з невдоволеним виглядом, що він має нудне доручення, суто фінансового характеру. Штейнгліц співчутливо промовив:
— Швейцарія — не те місце, де слід збувати наші фальшиві банкноти.
Вайс засмучено відповів:
— Наказ є наказ.
Штейнгліц мрійливо додав:
— В Італії наші люди обмінюють англійські фунти німецького виробу і скуповують цінності. Оце справді бізнес!
— Як справи? — спитав Вайс.
— Як бачиш, — сказав Штейнгліц. — Сиджу коло вікна, розглядаю перехожих.
— Які відвідують американську місію, — усміхнувся Вайс. Нахилився: — Я гадаю, вашій службі не завадило б зайняти такий самий пост біля посольства Великобританії.
— Американці — знахабніла сволота! — злісно пробурчав Штейнгліц. — Хочуть усунути Канаріса і надрукували в своїх газетах, ніби він бере участь у змові проти фюрера. Це провокаційна робота їхньої розвідки. Але зате англійці, щоб помститися їм, надрукували цілу серію статей про нашого адмірала: закликають стратити його після війни, як лиходія.
— Дружні послуги за минуле й теперішнє, — сказав Вайс таким незаперечним тоном, що Штейнгліц змушений був промовчати.
Боязко озирнувшись навколо, він дозволив собі сказати:
— Однак ти став занадто самовпевнений.
— Перейняв від свого безпосереднього начальства.