— Як? — спитав Штейнгліц. — У Німеччині однаково знайдуть. Тут тисячі агентів гестапо. Якщо втечу в іншу країну, вони повідомлять по радіо, по телеграфу… Однаково мене візьмуть, хіба що патратимуть довше, тільки й того. — Він подав руку, прощаючись, промовив здушено: — Спасибі, що попередив.
— А чому така ухвала, як ти гадаєш? — спитав Вайс.
Штейнгліц сказав замислено:
— Це не наші ухвалили — це ті. — Він махнув рукою кудись у бік, додав зніяковіло: — Не забули, що я колись ще до війни, вбив службовця міністерства іноземних справ Англії, вкрав для фюрера документи. Напевне, адмірал тепер виказав мене англійцям, щоб ніякі плями не затьмарювали його стосунків з ними. Ну, а ті, начебто для попередньої перевірки лояльності гестапо до інтересів Британської імперії, вимагали мене ліквідувати. А есесівці порядком, я б сказав, люб"язності взяли це на себе. От і все.
Зсутулився, опустив голову на руки. Крізь поріділе волосся просвічувала шкіра.
— Прощай, Йоганне, — сказав Штейнгліц, — прощай і живи, поки тебе не порішать так само, як мене, за надмірну службову старанність.
Тієї ж ночі Штейнгліц застрелився в своєму номері готелю.
Полковник Отто Гауптман домовився з похоронною конторою про урочистий похорон співвітчизника.
Самогубство серед німців вважалося тепер дуже небажаним, і довелося погодитися на чималі витрати, щоб поліцейський лікар констатував смерть від розриву серця.
На кладовище труну з тілом Штейнгліца доставили в чорній автомашині-катафалку. Надгробну плиту вже було приготовлено. На ній було викарбувано ім"я, дати народження і смерті та напис: «Благородному синові рейху від люблячих та скорботних співвітчизників».
60
Через кілька днів Вайс відбув назад до Берліна.
Гауптман доручив йому особисто передати Шеллеибергові, що шеф схильний підтримати намічену кандидатуру, але проголошення нового фюрера слід пристосувати тільки до висадки військ союзників — в іншому разі антиурядові елементи можуть скористатися результатами операції.
З Берна Йоганн послав кілька інформацій у Центр каналом зв"язку, що йому вказав професор Штутгоф. Він встиг також передати й те, що йому усно сповістив полковник Гауптман.
На німецькому кордоні черговий офіцер вручив Вайсові наказ покинути машину і негайно летіти до Берліна.
Крім нього, у літаку були тільки четверо пасажирів. Вони, видно, не були знайомі один з одним і не поривались познайомитися. За всю подорож ніхто з них і слова не промовив, та, коли літак приземлився на запасному аеродромі і Вайс зійшов трапом на землю, той із пасажирів, який ішов поруч, блискавичним рухом замкнув на його зап"ястях наручники. Ту ж мить другий пасажир — він ішов позаду — накинув на Йоганна плащ таким способом, щоб не було видно його скутих рук. Двоє інших пасажирів стали по боках.
Просто на посадкову площадку в"їхала машина, в ній сиділо двоє офіцерів у формі гестапо. Дверці широко розчинились, і Вайсові супутники вштовхнули його в машину.
Крізь пофарбовані скельця машини нічого не було видно.
Вайс звернувся до гестапівців:
— Добре працюєте.