Борта гордо підвела голову.
— У Берліні ви також не побачите німку в жалобі по євреях, яких там убивають…
— Фашисти, — додав Вайс.
— Давайте краще вип"ємо, — примирливо запропонував Генріх і, налипаючи вино в келихи, заклопотано сказав — Я дуже засмучений хворобою твого батька, Берто. Проте в мене до нього величезне прохання, і він, як чесна людина, неодмінно його викопав би. Тому я звертаюсь з тим самим проханням до тебе. У вас у домі є деякі папери, що стосуються праць мого батька. Я прошу, щоб мені їх повернули, хотілося б одержати їх сьогодні ж.
— Але твій батько працював разом з моїм. Як я можу без татової допомоги визначити, які саме папери належать твоєму батькові?
— Це тобі порадив… Функ? — спитав Генріха Вайс.
Генріх зам"явся. Він ніколи не брехав. Промовив ухильно:
— Хіба я не можу наполягати, щоб усе батькове повернули мені, як спадкоємцеві?
— А мені здається, на цьому наполягає Функ, — сказав Вайс.
Генріх гнівно кинув оком на Йоганна, але той, анітрохи не збентежившись, пояснив:
— Пан крейслейтер мусить якоюсь мірою цікавитися всіма справами тутешніх німців — це природно. — І запропонував: — Якщо хочеш, я допоможу фрейлейн Берті розібратися в паперах. Я добре знаю почерк твого батька, крім того, він доручав мені незначні креслярські роботи.
— Будь ласка, прошу, — погодився Генріх.
Берта полегшено зітхнула:
— Буде найкраще, коли Йоганн мені допоможе.
Пролунав телефонний дзвінок. Вайс зняв трубку, подаючи її Генріхові, сказав:
— Професор Гольдблат.
— Так, — сказав Генріх, — я слухаю вас. Так, я дозволив крейслейтерові ознайомитись з усіма справами по спадщині. Але послухайте… Та вислухайте мене!.. — Він розгублено обернувся до гостей…
Берта, сполотнівши, підвелася з крісла. Вайс, з надмірною увагою розглядаючи свої новенькі черевики, пробурмотів:
— А мені здавалося, що покійний пан Шварцкопф ніколи не виявляв ані дружніх почуттів, ані особливого довір"я до Функа і дуже здивувався б, дізнавшись, що той так турбується про його праці.
Берта сказала тремтячим, зривистим голосом: