— Я дуже шкодую, Генріху. Дуже. Я мушу йти. — Холодно кивнула і вийшла з кімнати.
— Проведи, — попросив Генріх.
Вайс вийшов услід за Бертою. Вона йшла мовчки, швидко.
— Що з ним? — спитала вона, не обертаючись до Вайса.
Той знизав плечима:
— Його оточують зараз ті, кого не дуже полюбляв Рудольф Шварцкопф.
— Але ж неможливо так одразу стати зовсім іншим.
— Ви його любите?
— Так, мені подобається Генріх. Однак я ніколи не була в нього закохана.
— А він?
— Ви знаєте його краще, ніж я. Вибачте, але я візьму таксі. Я впевнена, в батька обшук. Там якісь люди з Німецького об"єднання. Це може вбити його.
— А чому б вам негайно не звернутися до властей? Ну, хоча б для того, щоб були свідки?
— Та ось ви й будете свідком.
— Я не можу, — квапливо сказав Вайс, — пан крейслейтер може перешкодите моєму від"їздові, і…
— Ви теж стаєте коричневим, Вайс. Ви мені неприємні. Я прошу вас залишити мене. — І Берта перейшла на другий бік вулиці.
Вайс повернувся до Шварцкопфа. Генріх спитав:
— Ну?
— Вона не чекала од тебе такого.
— Я питаю, не що вона, а що ти про мене думаєш.
Вайс сів зручніше а кріслі, закурив.