Знак Єдинорога

— Джуліан, чому ти так прагнеш довести, що винен хтось інший?

— Ну, досить! — Гримнув я на них. — Досить! Все це безглуздо! Винен тільки один з нас, і так його на чисту воду не виведеш!

— Його або її, — наполягав Джуліан.

Жерар встав, навис над всіма і люто витріщився на нас.

— Припиніть турбувати хворого! — Загарчав він. — Рендом, мені здалося, що ти хотів розпалити вогонь!

— Хвилинку, — відповів Рендом і попрямував до каміна.

— Перейдемо в нижню кімнату, — запропонував я. — Жерар, я поставлю біля дверей двох солдатів.

— Ні вже! — Заперечив сердито Жерар. — Нехай вже той, кому захочеться спробувати, увійде сюди. Вранці я принесу вам його голову.

Я кивнув.

— Ну що ж, якщо тобі чогось знадобиться, подзвониш або викличеш нас через Карту. Вранці розповімо тобі все, що нам вдасться з"ясувати.

Жерар всівся, щось пробурчав і взявся за їжу. Рендом розпалив вогонь і загасив частину свічок. Ковдра Бранда здіймалося й спадала повільно, але регулярно. Ми тихо вийшли з кімнати, залишивши їх наодинці з вогнем, потріскуванням дрів, пробірками і склянками.

6

Не раз я прокидався, іноді тремтячи, але завжди в жаху, коли мені снилося, що я знову в своїй старій камері в підземеллях Амбера і знову сліпий. Не те, щоб мені раніше не доводилося сидіти в тюрмах. Мене садили не раз і на різні терміни. Але самотність плюс сліпота і плюс ніяких надій — все це залишило глибокий слід в моєму мозку. Коли я пильную, то мені зазвичай вдається загнати ці спогади подалі, але вночі вони зрідка вириваються на свободу і починають свою вакханалію: раз-два-три, раз-два-три… Вид Бранда в його камері знову пробудив їх, мене било тремтіння, хоча ніч була тепла, і на цей раз спогади знайшли собі постійну квартиру в моєму черепі. Тепер, коли мої родичі сиділи у вітальні, стіни якої були обвішані щитами, я ніяк не міг позбутися думки, що один або декілька з них розправилися з Брандом точно так само, як Ерік розправився зі мною. Хоча в цьому не було нічого дивного, мені ставало не по собі від думки про те, що злочинець знаходиться в одній кімнаті зі мною, а я не маю ні найменшого поняття, хто він. Єдиною втіхою мені служило те, що за моїми спостереженнями, іншим теж доводилося несолодко. Включаючи і винуватця. Теорема була доведена. Я зрозумів, що всіх їх досі не покидала надія, що винен у всьому хтось інший, не з родини. Тепер ця надія зникла, як ранковий туман. З одного боку, зараз мені доведеться бути ще обережнішими зі словами. З іншого — був підходящий час для того, щоб викачати нову інформацію, поки всі вони були не в своїй тарілці. Їх бажання допомогти усунути загрозу могло виявитися вельми корисним. Навіть винуватцю доведеться вести себе так само, як іншим. Хто знає, чи не оступиться чи він від напруження.

— Ну, що ще цікавого у тебе на сьогодні? — Поцікавився Джуліан, зчепивши руки за спиною і розтягнувшись на моєму улюбленому кріслі.

— Поки нічого, — відповів я.

— Шкода, — вимовив Джуліан. — А я-то сподівався, що ти запропонуєш тим же способом пошукати батька. А раптом нам пощастить? Знайдемо і його. І хто-небудь напевно його прибере. А після цього пограємо в «російську рулетку» за твоїм новим способом. Переможець отримує все.

— Ти погано обдумав свої слова, — зауважив я.

— Нічого подібного, я обміркував кожне слово, — заявив він. — Ми витрачаємо так багато часу на те, щоб забити один одному баки, що я вирішив для розваги висловити те, що думаю. Може, хтось це помітить.

— Тепер ти знаєш, що ми помітили. І ще ми помітили, що теперішній Джуліан нітрохи не кращий колишнього.

— Вибирай, який тобі більше подобається. Нам обом дуже цікаво, чи знаєш ти, що робити далі.