Таця заплигала в дівчини в руках. Обличчя їй зблідло. Сплюнувши, Саба махнув рукою, рабиня чкурнула за хатину, а він гучно зареготав їй услід.
Вождь попросив, щоб біла людина вистрілила зі свого «малого вогненного лука» хоча б у цю дівчину, але географ відмовився. Схиливши голову, Саба довго щось обмірковував, а тоді спитав:
— Чи хоче біла людина допомогти моєму племені? — і, не чекаючи відповіді, додав — Цієї ночі ми нападемо на плем"я гаубау. Але в них багато стріл і багато списів. Вони добре охороняють велику хатину, в якій лежить сила-силенна бататів, ямсу та као! Гаубау добре харчуються, дуже добре, а мукасекери не мають ніякої їжі…
Не дочекавшись кінця вождевої «промови», Павел поспитав:
— Звідки плем"я гаубау бере ямс і батати, мосанго й гріанго, сезам і као?
— В гаубау добра земля! А біла людина, яка вже багато місяців живе з ними, примусила землю родити ще більше плодів! Біла людина поробила їм нові мотики. Посіяла као, з якого гаубау печуть смачні коржі. Біла людина зачарувала землю!
Павел давно вже чекав цих слів. Він аж стрепенувся. Але, допитливо глянувши на му-касекера, схаменувся: не можна перед ним розкривати своїх карт! Тому, скориставшися з нагоди, коли вождь заходивсь упихати собі під наруччя подарований ножичок, Павел потаєнці підморгнув Домбові. Малий усе зрозумів: багато плескати язиком не варто.
— Чи бачив хто-небудь ту білу людину? — якнайбайдужіше запитав Балканов.
Вождь помовчав, подумав і відповів:
— Ні, ніхто з мого племені не бачив білу людину. Тільки моя горила розповідала про неї.
— Чому ж мукасекери не садять маніоки та бататів? — навмисне звів мову на інше Павел. — Чому не обробляють землю? Грунти тут добрі, угноєні й родитимуть багато бульб маніоки!
Зіщуливши яструбові очі, Саба зареготавсь.
— Гаубау — наші сусіди! — тіпаючись усім тілом, відповів він. — Їхня земля родить і для мого племені! Навіщо ж нам обробляти землю?
Павел спідлоба глянув на Сабу. Він уже переконався, що має справу з жорстоким грабіжником і розбишакою.
Павел попросив дозволу оглянути кілька осель. Вождь попередив про це плем"я, тричі засурмивши в бойовий ріг, і повів гостя вулицею-мостом до сусідів.
Хатини в мукасекерів були споруджені з очеретяних мат, укріплених жердинами. Стріхи з пальмового листя вже встигли вивітритись та побіліти і яскраво вимальовувались на тлі буйної зелені. Над входом до кожної оселі гойдавсь на мотузку людський череп і майоріла пір"їна птаха марабу, якого мукасекери вважали за оборонця племені. Цілі зграї дітлахів тікали вздовж повітряних вулиць і ховались по хатинах, звідки боязко визирали жінки.
Саба знову почав умовляти білу людину взяти участь у нічному нападі на гаубау.
— Біла людина не піде! — сердито відказав Павел. — А коли мукасекери самі нападуть на гаубау, то всіх до єдиного пронижуть невидимі стріли вогненного лука! Я запалю воду, й мукасекери вигинуть до ноги!
З несподіванки вождь аж зупинивсь, утупивши в географа ворожий погляд. Але Павел і оком не повів, добре знаючи, як цей розбишака боїться вогнепальної зброї.
Тим часом присурганивсь і чаклун. Вони з вождем, відійшовши трохи вбік, довго про щось перешіптувались. Нарешті чаклун запитав: