— Скільки разів повинен зійти молодик, доки біла людина дозволить нам рушити проти гаубау?
— Аді! — відповів Павел, показуючи два пальці.
— Чому це аж аді? — невдоволено буркнув чаклун.
— Стільки я пробуду в країні гаубау, й за цей час із ними не повинно скоїтись ніякого лиха!
Розпачливо похиливши голову, вождь глухо застогнав і довго стояв, утупивши очі в землю. Через деякий час чаклун нишком дав знак вождеві і якось дивно підморгнув до нього. Вони знову відійшли вбік і з хвилину перешіптувалися. Спочатку вождь несхвально метляв головою, але кінець кінцем вони, мабуть, дійшли згоди, й зраділий чаклун чимдуж метнувсь поміж хатинами.
Саба знову запросив гостя до себе додому. Тільки-но вони повсідались на леопардових шкурах, як пришелепався й старий чаклун, привівши за собою Сабину рабиню. Дівчина тримала в руках два дерев"яні келихи, вщерть повні пальмового вина. Дідуган умостивсь навпроти Павла, схвильовано пантруючи кожен його рух. Вождь був аж надто веселий. Порухом руки він люб"язно запросив гостя скуштувати вино нового врожаю.
— Чама-чама, біла людино з Місяця! — вигукнув він і смачно сьорбнув із свого келиха. — Ніде в світі немає такого тодді!
— З чого ви його виготовляєте? — запитав Павел.
— Наше тодді зроблене з меду, пальмового соку та цілющого зілля! — запишався вождь.
Балканов схвально похитав головою, а сам собі подумав, чи немає тут, бува, якої каверзи, й пильніше придивився до напою в обох келихах. У вождя вино було ясне та іскристе, а в Павловому келиху — малинове, з масними скалками на поверхні.
Це помітив і Домбо. Він глянув Павлові у вічі й сказав португальською мовою:
— Не пий, гамба! Цей старий шакал поклав у вино отруйне зілля! Він хоче, щоб гамба засни, доки мукасекери будуть напасти иа гаубау!
— Маєш рацію, друже! — лукаво посміхнувся Павел. — Нехай вони закручують по-своєму, а ми розкручуватимемо по-своєму…
— Але, якщо гамба не випий вино, вождь буде розлютитись! — стурбувався Домбо.
— Не хвилюйся! — заспокоїв його Павел. — Я запропоную свій келих чаклунові й скажу, що це такий звичай у білих людей. Отже ж примушу його вихилити до дна!
Павел так і вчинив! Навіть не піднісши вино до вуст, підняв келих і подав чаклунові. Вождь вирячив очі й мало не впустив свій келих додолу. Дідуган розгубився й безпорадно закліпав на вождя. Потім, роззирнувся на всі боки, куди б дременути, та, вгледівши наставлене на нього вічко пістолета, впав ниць, потому звівсь, узяв з географової руки келих і, тіпаючися з переляку, таки лигнув вино усе до решти. Ту саму мить обличчя йому пересудомило, очі примружилися, стали каламутні, й він, заціпившись, гепнув на по, — міст. Міцний наркотик подіяв ураз. Вождь розгублено дививсь собі під ноги. Павел аж тремтів од гніву. Він торкнув Сабу револьвером по плечі й сердито спитав:
— Хто підсипав у вино зілля?
Вождь ніяково закліпав очима й, не підводячи голови, одказав:
— Чаклун…
— Навіщо вождь дозволив йому підсипати те зілля? — напосідав Павел.
ebooksa