Слідами вигнанця

— Ой біла людино, хіба ж ти не знаєш, що ніхто не владний утручатися в справи чаклуна! — майже проскиглив Саба. Його бундючність та пиха де й поділись.

— Що хотів зробити зі мною чаклун?

— Він хотів приспати білу людину й відняти в неї силу… Тоді б вогненний лук не зміг пускати свої невидимі стріли, й ми вчинили б напад на гаубау…

Ховаючи пістолет у кобуру, Павел з огидою скосував на чаклуна, що нерухомою колодою лежав у нього біля ніг, потім неспіхом підвівсь і запитав:

— У вині була отрута?

— Ні…

— Чаклун хотів убити білу людину?

Вождь гепнувсь ниць і, сапаючи від хвилювання та заламуючи руки, заволав:

— Ой біла людино! Цього чаклун і в голову собі не покладав! Повір старому вождеві!..

Павел презирливо скрививсь і почав швидко злазити драбинкою додолу. Домбо мовчки слідкував за своїм гамбою.

На ніч Павел виставив посилену охорону, а рано-вранці послав Капоко до вождя викупити бранку за великий ніж з дерев"яною колодочкою.

Капоко швидко повернувся. Вождь не взяв ножа. За звичаями племені, бранців ніколи не повертають назад і не продають. Бранець може слугувати лише вождеві та чаклунові. Ніхто, крім цих людей, не має більше права тримати рабів у своїй хатині…

Доки хлопці лаштувались у дорогу, ні вождь, ні чаклун і носа не вистромили на майдан. Усі драбинки були попідтягувані вгору. Селище немовби вимерло.

V

Перш ніж покинути землю мукасекерів Павел вирішив ще раз продемонструвати перед ними силу «вогненного лука».

Лія з Гамбою десь упіймали на бамбукову пастку схожого на гієну шолудивого рудуватого пса з хижим гострим писком. Павел наказав припнути собаку до дерева. Носії негайно виконали наказ. Пес люто гавкав і шкірив гострі ікла. Гамір привернув до себе увагу мукасекерів, які заходились потаєнці визирати з хатин. Капоко голосно повідомив, що незабаром біла людина показуватиме силу «малого вогненного лука».

Тубільці нашорошили вуха, потім повилазили на помости й засновигали повітряними вулицями, розносячи звістку від сусіда до сусіда. Трохи згодом на ближніх помостах зібралося ціле селище.

Вождь та чаклун прийшли останні. Старий шкарбун мав дуже слабовитий вигляд і спиравсь на бамбуковий костур.

Відступивши кілька кроків, Павел звів пістолет і прицілився. У лісі розлігся лункий постріл. Собака, влучений у голову, впав не пискнувши. Мукасекери стояли мовчки, наче очманілі.

— Чама алай! Чама алай! (Добра зброя! Добра зброя!) — нарешті видерлося з сотень горлянок.

Тепер Павел уже був певен, що вони не наважаться напасти на своїх сусідів гаубау…