— Відправте лейтенанта Брауна в госпіталь… і, е-е… підготуйте подання про нагородження його Місячною медаллю за ризик життям під час виконання службових обов’язків.
Він підійшов до курсанта й одразу взяв бика за роги.
— Курсанте Фартінгворт, — прогримів генерал. — Чи знаєте ви, що таке концентратор нещасть.
— Так, сер. Спершу такі речі, як пожежа в школі, мене не дуже вражали, бо я не пов’язував їх із своєю особою. Та, з роками, такі випадки частішали, а після того, що сталося на моєму першому побаченні з дівчиною, я почав розслідувати.
Головнокомандувач обережно спитав:
— А що сталося під час цього побачення?
Мітчі зашарівся.
— Я запросив дівчину потанцювати, і вона зламала ногу.
Генерал прокашлявся.
— Тож, врешті, ви стали розслідувати?
— Так, сер, — з гіркотою в голосі мовив Мітчі Фартінгворт. — І виявив, що я концентратор нещасть і гіршаю в геометричній прогресії. Кожним роком я приношу вдвічі більше нещасть ніж попереднього. Я радий, що ви також дізналися про це. Я… не знаю, що робити. Тепер вирішувати вам.
Головнокомандувачеві трохи полегшало на душі. Можливо, справа не така вже й складна, як він побоювався.
— Чи є у вас якісь ідеї? Врешті, ви завдали Землі таких збитків, на які здатен щонайменше бойовий марсіанський флот.
— Так, сер. Гадаю мене слід розстріляти.
— Гм?
— Так, сер. Справа моя безнадійна, — говорив розпачливо Мітчі. — Справді, я, мабуть, найгірший солдат усіх часів. Усе життя я мріяв стати космонавтом і зробити гідний внесок у боротьбу проти марсіан, — очі його виблискували за контактними лінзами. — Чому, я… — він запнувся і сумовито глянув на головнокомандувача. — Яка від мене користь? Самі тільки збитки. Концентратор нещасть. Єдине, чим тут можна зарадити, — знищити мене.
Він спробував засміятися, але сміх у нього вийшов хрипким.
Бул Андервуд почув, як у нього за спиною раптом вилетіла шибка. Він знову кліпнув очима, але не обернувся.
— Вибачте, сер, — мовив Мітчі. — Тепер вам ясно, що єдиний вихід — розстріляти мене.
— Послухайте, — попросив головнокомандувач, — чи не відійшли б ви на кілька кроків. Станьте аж у тому кутку кімнати. — Він прокашлявся. — Ми вже розглядали таку можливість, та зважаючи на політичне становище вашого батька, відкинули її.
ebooksa