— Ні. — Голос Таара звучав відчужено. — Це безглуздя. Зайві муки.
— Це не безглуздя. Ти знаєш, що це не безглуздя. Можливо, планета населена… Може, ми знайдемо допомогу. Можливо, зовсім близько є місто, велике місто. Тут повинне бути місто, розумієш?! Побачиш…
— Ти сам у це не віриш, — сказав Таар, і Ліар знав, що це правда. Але вони повинні спробувати, інакше все було намарне, інакше краще б вони не прокидалися з анабіозу — як Сагір, бортінженер.
— Ми ще живі, — сказав Ліар. — Ще маємо час. Ти хочеш учинити самогубство? Коли б замість тебе Сагір… — Таар здригнувся. Шоломи втратили контакт, і Ліар знав, що не було сенсу говорити далі: Таар уже не почув би його. Він підвівся, Ліар пішов слідом за ним. Вони йшли далі. Тепер вони йшли близько один від одного. Так було розумніше — зменшити довжину шнура: тепер вони наражалися на небезпеку одночасно. Проте це більше не мало для них значення.
І от вони побачили світло. Воно блищало попереду. Тепер, коли виднілася мета, йти стало легше. Однак, добравшися до річки, вони вкрай знесиліли. Світло променіло на протилежному березі, і, вгледівшись, вони збагнули: їхнім надіям на порятунок — кінець.
Так, планета була населена. Біля великого відкритого вогню сиділи живі істоти, подібні до жителів Дзірри. Вони були голі й на довгих жердинах тримали щось над вогнем: мабуть, шматки м’яса. Одна з них щось говорила до іншої, сильно жестикулюючи. Та інша без упину била каменем по землі — точніше, по другому каменю, який лежав там у траві.
Це були, без сумніву, розумні живі істоти, проте вони перебували на безнадійно примітивному рівні цивілізації. Ці тубільці не зуміли б допомогти потерпілим космонавтам, вони навіть не зрозуміли б, чого від них хочуть.
Можливо, були на цій планеті краї з вищою цивілізацією, мешканці яких могли б забезпечити Таара й Ліара газовою сумішшю для дихання та всіма іншими необхідними для життя засобами, але якщо все це й було, то не тут, у дикій глушині, а десь далеко, задалеко для Таара й Ліара, запас газу для дихання у яких був лиш на кілька годин — у всякому разі не надовго. Становище було безвихідне.
Ліар перший відкрив забрало свого шолому.
— Ой! — закричала одна з істот на другому березі і вказала на річку. — По той бік щось блиснуло! Здається, там хтось є!
— Ох, дай мені спокій, — відповів чоловік з каменем у руці. — Ні одна людина не блукає такої пори в лісі, тільки я, дурень, дав втягти себе в цю дурну екскурсію. З людьми, що не мають уявлення, як плавати на човнах! Пропановий кип’ятильник зіпсувався, намет намок до нитки, продукти теж, аж до консервів, які я без консервного ножа не можу відкрити. І як я висушу свої речі, коли не можу повісити синтетику біля вогню, залишається для мене загадкою. А ми спокійно могли б пішки дійти до міста, не більше, як за дві години. Та в цьому мокрому ганчір’ї — боже мій! — я не можу робити з себе посміховиська!
ЗАГАДКА ПЛАНЕТИ ІКАР
ІКАР (2) — одна з планет вузької подвійної зірки ОРН (див.). Майже кругоподібна орбіта, велика напіввісь орбіти 2 203,8 млн. км. Період обертання: 15 010 днів. Зв’язане обертання. Радіус екватора: 5800 км. Маса: 0,32 маси Землі. Відкриття: 893 року нової ери XXII міжзоряною експедицією (див.). ПЛАНЕТОЛОГІЯ: Ікар складається в основному з трьох шарів: а) атмосфера: інертні гази (Аг, Kr, RN), вуглеводні, сліди СО2, N2 і О2. Атмосфера дуже розріджена і вже на висоті 200 км не спостерігається; б) зовнішня кам’яна поверхня ймовірно досягає 1000 км в глибину. Основні елементи: С, О, Al, Si, Fe, Co, Ag, Pb, важкі радіоактивні елементи (переважно з довгими періодами напіврозпаду); в) ядро планети. Відрізняється вкрай низькою щільністю. Склад невідомий. Можливо, порожнина (?). Виникнення космогонічно не з’ясоване. На Ікарі не виявлено будь-яких ознак життя.
Я був учасником XLVII міжзоряної експедиції. Коли ми, повертаючись з Бетельгейзе, взяли курс на зірку Орн, щоб розв’язати загадку Ікара, я думав, що у мене там не буде ніякої роботи, бо як історик і геолог, не розумію нічого в планетології і космогонії. Я помилився.
Розпочалося з того, що ми не знайшли планети на вичисленому місці. Та якщо члени XXXII експедиції правильно вичислили орбіту планети, — а в цьому не було ніякого сумніву, — планета мала бути саме там, або закони небесної механіки перестали діяти. Коли ми наблизилися до подвійної зірки, то нарешті виявили Ікара — те, що від нього залишилося: рій планетоїдів і метеоритів.
Не хочу розтягувати свою розповідь. Краще викладу основні факти. Хай інші пишуть балади та трагедії — я цього не вмію й не хочу.
Ми дослідили уламки. XXXII міжзоряна експедиція в свій час установила, що планета незаселена. І помилилася. Незаселеною була тільки поверхня планети.
Ікар був порожньою кулею, гігантською мильною бульбашкою, з кам’яною оболонкою завтовшки лише 600 кілометрів — дуже тонкою для внутрішньої порожнини з радіусом 10 400 кілометрів. Ця порожнина була заповнена сильно стиснутими газами: азотом, киснем, двоокисом вуглецю і важкими інертними газами. Очевидно, високий тиск внутрішньої атмосфери сприяв стабілізації досить тонкої кам’яної оболонки.
ebooksa