Торн і Дженнінгс здивовано втупилися в нього. Старий здвигнув плечима, ніби вибачаючись.
— Ви… — почав був Дженнінгс і затну вся, бо старий уже ствердно кивнув головою. — Ви… Бугенгаген?
— Так.
Дженнінгс підозріло зміряв його поглядом.
— Бугенгаген — це екзорсист, що виганяв з людей диявола й жив у сімнадцятому столітті.
— Атож, був такий дев’ять поколінь тому.
— А ви…
— А я останній з цього роду, — знову перебив його старий, — і найневдатніший.
Він пішов до свого столу й важко, із зусиллям, сів на стілець. Обличчя його опинилося в світловому колі; воно було таке бліде, що здавалося прозорим, і крізь шкіру чітко прозирали вени. Нараз воно напружилось, і на нього лягла темна тінь смутку.
— Що це за місце? — спитав Торн.
— Стародавній Ізреєль, місто Мегіддо, — байдужо відповів старий. — Моя фортеця і моя в’язниця. Тут починалося християнство.
— Ваша в’язниця?.. — здивувався Торн.
— З погляду географії це справді самісінький осередок християнства. А тому, поки я тут, ніщо не може заподіяти мені шкоди… — Старий замовк, видимо чекаючи їхньої реакції.
На обличчях у Торна й Дженнінгса відбився крайній подив.
— Чи не могли б ви заплатити моєму посланцеві? — нагадав господар.
Торн сягнув рукою до кишені й видобув кілька банкнот. Араб схопив гроші і відразу зник, залишивши їх утрьох. У печері було холодно й вогко. Торн і Дженнінгс, щулячись і тремтячи, роззиралися навколо.
— На цьому майдані, — повів рукою Бугенгаген, — колись марширували римські воїни, а місцеві діди, сидячи на кам’яних лавах, вели розмови про народження Ісуса Христа. Те, що вони казали, було дуже ретельно записано тут, — він кинув пальцем на обриси будинків на стінах, — а потім зібрано в книги, що тепер відомі нам під загальною назвою Біблії.
Дженнінгс озирнувся на темний перехід позаду, і Бугенгаген помітив його погляд.
— Атож, тут ціле місто, — сказав він. — Тридцять п’ять миль з півночі на південь. Майже скрізь ще можна пройти. Але там нагорі ведуть розкопки, і від цього трапляються обвали. Коли докопаються сюди, тут залишиться купа руїн… — Старий замовк, як видно, з сумом уявивши собі такий кінець. — Одначе така вже людська природа, правда ж? Заведено вважати, що все видиме має бути на поверхні.
Торн і Дженнінгс стояли мовчки, намагаючись осягти розумом усе побачене й почуте тут, під землею.
ebooksa