Торн зніяковіло похитав головою.
— Я не знаю.
Деякий час вони мовчки стояли в сутіні. Рабин напружено думав, так ніби намагався пригадати.
— Ви знаєте щось про тих, хто виганяє з людей диявола? — спитав Торн.
— Диявола? — недовірливо всміхнувся старий. — Із людей?
— Так.
Рабин засміявся й махнув рукою.
— Такого не буває.
— Та ні, буває.
— Ніякого диявола нема. Просто нема, та й годі. — І, тихенько хихочучи, немов почув дотепний жарт, старий зник у темряві.
Торн ще раз поглянув на священні сувої, а тоді повернувся і вийшов на вулицю.
Дженнінгс повернувся до готелю аж уранці. Він не став розповідати Торнові про свої нічні пригоди, а одразу ж пішов до ванної і, навіть не причинивши за собою двері, почав мочитися в складені ковшиком долоні й обмивати сечею геніталії. Потім помітив, що Торн гидливо спостерігає його дивні маніпуляції, і весело ошкірився.
— Мене навчили цього англійські льотчики. Помагає незгірш за пеніцилін.
Торн зачинив двері до ванної і терпляче дожидав, поки репортер одягнеться. Його вже нудило від Дженнінгса. Але залишатися самому було ще гірше.
— Ходімо, — сказав той, беручи свою сумку з фотоапаратами. — Я придбав квитки на екскурсію по розкопках.
Вони їхали в мікроавтобусі з десятьма іншими екскурсантами старими кварталами Єрусалима: Спинилися біля Стіни плачу, і всі їхні супутники вискочили з автобуса й кинулись фотографуватися. Навіть і в цьому місці печалі йшла жвава торгівля: серед натовпу заплаканих євреїв снували продавці, вихваляли свій товар, від гарячих сосисок до пластикових розп’ять. Дженнінгс купив два такі розп’яття, одне почепив на шию собі, а друге простяг Торнові.
— Надіньте, друже. Може, знадобиться.
Але Торн відмовився. Його дратував Дженнінгс, що поводився так, ніби приїхав сюди розважатись.
Переїзд пустелею був зовсім нецікавий. Гід розповідав про недавні воєнні дії між ізраїльтянами й арабами, про Голанські висоти, де точились особливо запеклі бої. Вони поминули селище Даа-Лот, де арабські терористи по-звірячому розправилися з групою єврейських школярів. Розповівши про це, гід додав, що ці жертви не лишилися невідомщені: було захоплено й розстріляно іншу арабську банду, а тіла страчених інші єврейські школярі розтовкли ногами на криваве місиво.
— Отож не дивно, чого тут стоїть такий плач, — пробурмотів Дженнінгс.