— А той невеличкий священик? — спитав Бугенгаген. — Він уже помер?
Торн аж здригнувся на згадку про Тассоне і, переборюючи жах, відповів:
— Так.
— Тоді сідайте, містере Торн. Нам з вами треба братися до діла.
Торн не зрушив з місця, і старий перевів погляд на Джоннінгса.
— Ви нам пробачте, але про це має знати лише містер Торн.
— У цьому ділі ми з ним разом, — відказав Дженнінгс.
— Ні, на жаль, це не так.
— Це ж я його сюди привіз.
— Я певен, що він дуже вдячний вам за це.
— Торне!..
— Робіть, як він каже, — сухо кинув Торн.
Дженнінгсове обличчя викривилось від образи.
— То де, в біса, мені на нього чекати?
— Візьміть одну лампу, — відповів Бугенгаген.
Дженнінгс мусив скоритися. Гнівно зиркнувши на Торна, він одчепив з гачка лампу й рушив до темного переходу.
Запала ніякова пауза. Старий підвівся з-за столу й чекав, поки затихне вдалині Дженнінгсова хода.
— Ви йому довіряєте? — спитав він Торна.
— Так.
— Не слід довіряти нікому.