— Зручна для чого, Натаріо?
Незворушне обличчя метиса розпливлося в посмішці. Якби не маленькі проникливі очиці, він зійшов би на людину сумирну й лагідну, ба навіть за простака. Тільки тим, хто знав його близько, хто бачив його при виконанні службових обов’язків, була відома рішучість, розважливість, безстрашність і владність цього флегматика.
— Для великої пастки, полковнику. Кращої місцини не знайти.
Ні, це чистісінький збіг, та й годі. І добре, що збіг: якби Натаріо справді вмів відгадувати чужі думки, полковникові лишилося б одне: прибрати його. А було б шкода: тямовиті служники на дорозі не валяються. Понад п’ятнадцять років служив Натаріо полковникові Боавентурі і не раз доводив свою відданість, а двічі в сутичках рятував йому життя. В Аталаю він утік ще жалюгідним шмаркачем після вбивства торговця в будинку розпусти у Пропрії. А нині ім’я Натаріо знане й шановане, одні його люблять, інші ненавидять, але бояться геть усі. Ледве він розтулить рота, як люди вмовкають і слухають його, а коли вихоплює зброю — тоді молись.
За таку вірність і цінні послуги патрон обіцяв управителеві оформити в нотаріуса дарчу на клапоть землі, щоб Натаріо насадив какаову плантацію, завів фазенду. Ось нехай тільки закінчиться ця сутичка. За свою обіцянку полковник не жалкував: телепат Натаріо чи не телепат, а винагороду заслужив.
— Зачаїтися можна де завгодно. — Полковник уникав слова «пастка». — Досить підшукати зручне дерево й посадити доброго стрільця.
Натаріо посміхнувся ще ширше.
— Воно так, але цього разу треба влаштувати велику пастку. Подейкують, ніби не сьогодні-завтра до Ітабуни вирушають найманці полковника Еліаса. Душ із двадцять… — Він підвищив голос. — Тож одне дерево і один стрілець тут не зарадять.
Вони знали про всі маневри полковника Еліаса, як і про те, що він вербує жагунсо аж у чорта на рогах, аби звести на посаду адвокатика— пустомолота, з благословіння губернатора обраного префектом. Якого дідька той губернатор встряв у суперництво між ними двома, володарями цього краю? Навіщо стромляти носа в те, в чому нічого не тямиш? Сваритися з губернатором полковник Боавентура не збирався, проте ітабунська префектура — справа приватна, і її по-доброму чи по-лихому, мирно чи збройно вирішувати полковникам; хто дужчий чи спритніший, той і призначить свого кандидата. Виборчий фарс проводиться заднім числом, він тільки фіговий листок для узаконення вже прийнятого рішення. Сусід, дурний та хитрий, вирішив діяти дочасно, проголосив адвокатика переможцем і хоче звести на посаду його. Такі бакалаврські штучки у полковника Боавентури не пройдуть.
Єдина рада — це скасувати наслідки голосування. Та яке там у біса голосування! Призначення розчерком пера, капангас[18] замість виборців! Проте щоб досягти цього, самої апеляції до судді замало: як і вибори, скасування їх наслідків має відбутися заднім числом. Перебуваючи в Ільєусі, звідки щойно повернувся, полковник Боавентура піднімав на ноги спільників, обіцяв, погрожував, підмащував нотаріусів і, як звикле, у Лоретиному пансіоні розкошував на м’якій перині і гарячих персах Адріани, своєї шикарної утриманки. План був розроблений в усіх деталях, заходи для його успішного здійснення вжиті; лишалося тільки підшукати підхожу місцину і з’ясувати, коли вирушає сусідова гвардія в Ітабуну. Ти хитрий, а ми хитріші!
За заворотом річки Натаріо зупинив мула.
— Верхи нам туди, полковнику, не дістатися. Бездоріжжя.
Мулів залишили з двома найманцями, а Натаріо добув ножа: таким ножем рубають гілля, прокладають шлях у хащах. Дебелий фазендейро хапався за кущі, спотикався на кам’яних розсипах. Чи ж варто так надсаджуватись? Та коли піднялися на вершину пагорба, він не стримав захопленого вигуку: навколо розкинулася безкрая пуща з річковою долиною — чудовий краєвид, невимовна краса.
— Яка прегарна місцевість!
Натаріо кивнув головою.
— Отут я і зведу свою оселю, полковнику, коли сутичка закінчиться і ви дотримаєте свого слова. А згодом тут виросте ціле місто. Я так вірю в це, ніби бачу його перед собою. — Він утупився в далечінь, немов очі його прозирали простір і час.
Тривога знову кольнула полковника: чи не ясновидець цей метис? Може, і ясновидець, проте сам про те не відає: таке трапляється, дона Ернестина знала не один випадок. У телепатію та ясновидіння вірила й Адріана, в цьому вони обидві, дружина і коханка, мало різнилися.
Натаріо вів далі:
— Вийти до річки, не перетинаючи земель Аталаї, люди полковника Еліаса можуть тільки тут. Бачите, полковнику, оцю стежку? Іншої немає. Дозвольте мені на цьому шпилі розміститися з жменькою людей. Запевняю: в Ітабуну не проскочить жоден кабра[19]. Зручнішої місцини для великої пастки, полковнику, не знайти. Звідси тільки й знай що цілься і відправляй найманців у пекло. — Він знову посміхнувся. — Цю місцину, полковнику, ніби зумисне створив сам Господь.
У полковника Боавентури знову зайшлося серце. Не тільки надприродні сили, а й цей Натаріо іноді жахав його: так просто взяти Бога собі в спільники, в полковникового помагача! Як добре, що він на службі саме в нього! Він вартий десятьох — і в справах, і в задумах.
ebooksa