Натаріо не засміявся, тільки відповів лагідно:
— В ітабунські — нізащо. Хто в Ітабуні важить найменше, то це голова муніципалітету. Вчора тут командував полковник Еліас, сьогодні — ви. Я згоден на найглухіший ведмежий закутень, але щоб хазяїном був тільки я. Я — і більше ніхто.
Замовлений у Ріо-де-Жанейро патент іще не прийшов, але це не заважало під час миротворницької місії в Ітабуні називати Натаріо капітаном. Так величали його не лише кабри й пеони, а й комерсанти, фазендейро та правники, починаючи з мирового судді. З шанобою, відповідною до його посади і слави.
У листі до судді полковник Боавентура Андраде підкреслював ранг своїх представників, а Вентуринья і Натаріо слухали.
— «…мій син, студент права…»
Хлопець перебив його:
— Студент права, тату, неточно. Я на останньому курсі, в грудні у мене випуск, я дипломант.
— «…дипломант Боавентура Андраде-син…»
— Тату, не син, постав — молодший. Я так підписуюся, це сучасніше.
— А для мене ти син, і край. Я вже написав і не виправлю. Не до шмиги мені це плазування перед іноземщиною: ти не байстря якогось англійця чи швейцарця! — Урвавши отак дискусію, він писав і читав далі: — «…і капітан Натаріо да Фонсека, поміщик, моя права рука…»
Капітан і поміщик — полковник таки не показав себе невдячним чи скупим. Коли міряли цілину, щоб оформити право власності в нотаріальній конторі, він звелів скількись там алкейре[21] записати на ім’я Натаріо, шмат достатній для закладки какаових плантацій. Той шмат не йшов ні в яке порівняння з угіддями полковника, чи не найбільшого землевласника в цих місцях, проте для почину і те непогано. Полковник не скнара, але й щедрим його не назвеш: застовпити і внести в кадастр цю величезну територію пралісу можна було тільки після такої великої пастки, тож фактично оприбуткував її не хто інший, як Натаріо. В нотаріальній конторі в Ітабуні вони тільки узаконили акт завоювання, зафіксували подію заднім числом, відповідно до улюбленої стратегії полковника. Спершу пастка, потім угода; чи краще сказати: спершу обман, потім закон.
Це більше скидалося на військову експедицію, ніж на миротворницьку місію: п’ятнадцять душ, озброєних до зубів, під началом негра Еспіридіана. Справді, вони були тут зайві, оскільки полковник Еліас Далтро зійшов з арени, зник з політичного обрію. Люди і зброя служили для демонстрації сили хазяїна Аталаї, показу його багатства й могутності. Маневр, на його думку, необхідний для гарантії досягнутого миру.
Капітан тут, капітан там, свято в Ітабуні. Все йшло як по маслу, суддя був дуже привітний, називав Вентуринью колегою. Адвокатик, той самий доктор Кастро, в чиє розпорядження мав надійти Берил, виявився на висоті як префект. Вентуринья здержував язика, не похвалявся, не вихоплював свого німецького пістолета, престижну зброю, цяцьку. Навіть коли нажлуктився в кабаре і ловив за руку пернамбуканку Доралісе, коханку полковника Ерменежилдо Кабусу, якого, хвалити Бога, тоді не було. Натаріо перейняв його і вивів геть.
У конторі — полковник уже підмазав нотаріуса — все зійшло гладесенько-рівнесенько: незайманщину внесли в кадастр і оформили документи, які робили полковника Боавентуру Андраде власником величезних угідь, а капітана Натаріо да Фонсеку — ділянки землі.
У пансіонах та оселях повій панувало пожвавлення, день і ніч. Жагунсо з фазенди Аталая грошей не шкодували; престиж нового політичного верховоди зростав, як на дріжджах — Боже царство на небесах, а царство полковника Боавентури на землі.
Натаріо саме переходив вулицю Умбузейро. Марія Скорбота, що сиділа на порозі дому, показала на нього пальцем Зезіньї Пальмі, прибулій з Лагарто новенькій, і пояснила:
— Оце Натаріо, капанга полковника Боавентури, горлоріз, яких мало. Він навіть сам згубив лік своїм злочинам. Так ось, хоч вір, хоч не вір, а жінки казяться за ним, хай Бог милує. — Вона зневажливо плюнула.
Манірна мулатка, стегнаста й дрібногруда, Зезінья Пальма, дарма що прибула недавно, дещо вже чула.
— А мені казали інше, мовляв, капітан Натаріо грошовитий, хоробрий і чулий серцем. І жінок не кривдить.
Проводжаючи Натаріо поглядом, дженджеруха зітхнула. Зезінья Пальма була жінка, як то кажуть, в соку, від чоловіків відбою не мала. Вона гукнула хлопчика, який займався тим, що їв землю.
ebooksa