— З Ірою, хрещений? Та вона ж дитина, їй і одинадцяти немає. У неї навіть краска не йде.
— Чи ж кумові, цьому жеребцеві, закон писаний?
Він констатував факт, та й годі. Після паузи, умисне затягнутої, капітан штовхнув ногою двері, сплетені з гілля. Простяг руку й торкнувся ситцевого платтячка, яке щільно облипало хрещеницю. Бернарда не ворухнулася, не опустила очей.
Його хрещениця. Маленькою, гола бруднуля, з розгону повисала в нього на шиї. Натаріо тицяв їй монету, але грошей вона не брала. Дрімала в його гамаку, посопувала в нього на грудях, сміючись від його лоскоту. Так і виросла. Тільки й світу, що хрещений, без нього нудьга й пустка.
Більше, ніж хрещений, майже батько. То й що? Рідному батькові не дала одкоша, коли старий забажав її. Понад рік тривало це кровозмішення. Натаріо поклав руку на живіт Бернарді, вона не ворухнулась. Та коли його пальці черкнули по грудях, ледь всміхнулась і потупилась. Капітан штовхнув її на тапчан.
Після уривчастих зітхань, болісно-солодких зойків Бернарда пацнула хрещеного й усміхнулась:
— Рано чи пізно, я все одно вам віддалася б. — Пригорнулася до спітнілих грудей, як колись малою в гамаку. — Уві сні це траплялося не раз. Мені як щось кортить, то сниться. А вам? — Вона заговорила, щоб довше побути в його обіймах.
— Сни облудні, снам не вір. Коли мені кортить чогось, я беру бика за роги. — Він пом’якшив голос і закінчив: — Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі. І я тебе хотів.
Благословенні, солодкі слова: хрещений теж її хотів, палав жагою до неї, ласився на неї. Нудьга-нерозвага й мерзота життя відступають, лишаються за бортом любовного човна, тіла й душі тут єднаються, переливаються одне в одне, так вільно, так розкуто. Як це чудово, хрещений, втішаймося досхочу, щоб забути прокляті дні, розпачливі й страшні ночі! Ох, мій хрещений, життя таке жорстоке, таке невеселе! Втішаймося ж досхочу, не полишайте мене!
— Хрещений, а ви ж не покинете мене скоро, ні? Ще рано. — І забідкалася: — Шкода, нема чим почастувати вас. Хіба тільки собою, якщо ви мене хочете.
Вони прагнули одне одного; перепочинок і знову обійми, аж поки сонце з небес опустилося ночувати в річку й надворі заіржав мул. Взуваючи чоботи, капітан поцікавився:
— А що казав турок?
— Він ставить тут торговий дім. Мовляв, діло певне. Скоро повернеться.
— Передай йому, як з’явиться, щоб прийшов в Аталаю побалакати зі мною. І попередь його, щоб знав: отой пагорб над річковим коліном, найвищий, давно вже мій.
Раз хрещений говорить, значить так і є. Бернарда спитала, щоб розтягти блаженство:
— Купили разом з плантацією?
— Плантація від полковника за послуги. За послуги і цей шпиль, а от від кого саме, не знаю: може, від Бога, а може, й від чорта. Знаю лише, що він мій, і ніхто туди ногою не ступить.
Грошей при прощанні їй не дав: навіщо ображати малу, не мідяка вона чекала, а втіхи. Але перед від’їздом домовився з Бастіаном да Розою і Лупісиніо, щоб використати обрізки заготовлюваної Фадулом деревини.
З тих обаполів та поставити, його коштом, трикімнатну хатину для хрещениці і Збуй-Вік. Хазяїн, він не лише владарює, а й щось дає людям. Тож він вносить і свою лепту.
Негр Кастор Абдуїн да Асунсан привіз із Реконкаво, рідного краю, прізвисько Факел, і воно так пристало до нього, що він майже відвик від свого справжнього імені; Факел, та й годі, де Факел, там і свято. Зате після втечі раз і назавжди позбувся прізвиська Чорний Принц, як величали його Адроалдо Муніз Сарайва де Албукерке, барон Ітауасу, з явним глумом, і баронеса Марі-Клод Дюкло Сарайва де Албукерке, чи просто мадам; ця щоразу закочувала очі під лоба, цмокала язиком і крутила гепою.
ebooksa