— Із Жусою?
— Із Жусою. Може, скажеш, що не знаєш такої?.. Недавно приходить до мене Фауд Каран і каже: «Знаєш, Зезіньє, твій Фадул здурів, хоче побратися з удовою Каліла Рабата». Я так і обімліла: «Бути не може, це вигадки!» Та ні, каже, діло певне, скоро буде новим царем… — Вона затнулась.
— Доказуй, чого там! Яким ще царем? — спитав сердито Фадул. Кому до вподоби ставати об’єктом пліток і глузів!
— Царем рогоносців, як небіжчик Каліл. Цей добряга знеміг під тягарем рогів на голові.
Оце новина! Фадула як обухом угріли по голові: він витріщив очі, роззявив рота, ковтнув слину.
— Небіжчик був рогатий? А ти не брешеш?
— Не віриш мені, то спитай у Фауда, він усе знає. Або в будь-кого. Жусара уславилась на всю Ітабуну.
Перед очима враженого Фадула зринула кабокла в жалобі, непорочна жінка. У вухах залунав її грайливий і сором’язний голос: це мій перший гріх у житті, ніколи я не мала іншого мужчини, окрім мого чоловіка. Виходить, брехала, лукавила, прикидалась — повія, підстилка, шльондра, тричі шльондра! Як легко повірив їй він, тертий калач, хвалько, всезнайко! Фадул лайнувсь по-арабському:
— Щоб такий здоровило та був такий безклепкий! Зашурхотіла спідниця, наобіцяла кози в золоті, а тобі вже й засліпило, навіть майбутніх рогів не бачиш. А може, ти на все заплющував очі зумисне? Принаймні так про тебе кажуть.
Спантеличений голий велетень тільки хрипів: «
— Що ж про мене кажуть?
— А ось що… Що женишся на крамниці, а на лиху її славу, на все інше махнув рукою. Що продаєш душу за гроші. Слухай, якщо ти гадаєш, що Жуса зміниться, то помиляєшся. Ця жінка слабка на втори, і немає чоловіка, який би її укоськав.
Фадул був знищений, його ніби кинули на дно колодязя, ніби виваляли в грязюці, — рогоносець, аркут, на якого всі показують пальцями. Сумно понурив голову:
— Не знав я, що то за одна, живучи в глушині.
— Я даремно отак побиваюсь. Мені б, аби розумна, помовчати. Ти б одружився з нею, розбагатів, може, збудував би мені домочок, витяг з болота. Фауд навіть поздоровляв мене, що ти тепер товстосум… — З грудей Зезіньї вихопився схлип: — Товстосум, ти товстосум, чуєш? — Пауза, щоб стримати плач, а тоді уривчасте: — Якщо ти женишся на ній… я більше… бачити тебе не хочу! — Зезінья заплакала.
Вже не стримувала жалів, не тлумила в грудях ридань; Зезінья Пальма затулила обличчя долонями й пішла геть. Бачачи сльози на виду у повії, чуючи, як голосить через нього, жениха Жусари, багатого й рогатого, Фадул набрався духу, вдарив лихом об землю. Лють і сором, виявляється, зцілюють.
Що то вчасна допомога доброго бога маронітів! Хто така Жусара — чеснотлива вдова чи найпослідущіша розпусниця Ітабуни — байдуже, весілля не буде. Що його болить, то це сльози Зезіньї, її невтішний плач, туга, розпач.
— Лихий попутав, — приказував Фадул, розповідаючи Зезіньї Пальмі історію цього короткого й лихого наслання, що мало не зв’язало його узами з Жусарою Рамос Рабат. Їй — чоловік і пошана, йому — найкраща крамниця тканин в Ітабуні й царство лемішкуватих рогоносців: Фадул Лемішка. Уник він цієї халепи вчасно: добрий бог маронітів послав йому ангела охоронця в особі Зезіньї.
А тій було що розповісти про походеньки вдовички за життя і після похорону небіжчика та оплакування його рогів. Вона називала імена бахурів — цілий гурт, — серед них чимало і її знайомців. При бажанні легко перевірити, але Фадул вірив і так.
ebooksa