Перешкоди — не лише демонські спокуси, марення наяву, сонні привиддя. Хвойди і незайманиці, багата вдова, наречені, крамниця тканин, меблевий магазин, надії на швидке збагачення, веселе життя, божевільні мріяння! Інші випроби, здатні доконати й не такого упертюха, чекали на нього; він став жертвою жорстокості й захланності чоловіків. Перш ніж прийшли заробітки, Фадул Абдала таки попомучився у Великій Пастці.
Коли був мандрівним крамарем, то принаймні міг розпоряджатися своїм часом: викроював тиждень, щоб розважити душу в Ільєусі й Ітабуні. Цікаві бесіди з Фаудом Караном і Алваро Фарією, запеклі турніри в шашки і в трик-трак, азартні й відчайдушні партії в покер і піф-паф, кабаре — два в Ільєусі, один в Ітабуні; будинки розпусти, здобутки цивілізації. Якщо трудяться і череп, і хребтина, легше дихається, легше терпіти лихо.
Покупцям байдуже, який день тижня, яка пора дня, їм аби заторохкотіла тріскачка, сповіщала про мандрівного крамаря: прихід його — свято. А от армазем, чи, коли хочете, шинок, вимагає, аби власник був там постійно, обслуговував, подавав, брав плату, догоджав. Хазяїн єдиного торгового закладу в хутірцеві, відкритому цілий день для всіх прибульців, і піших, і кінних, не міг собі дозволити таку розкіш, як мандрівний крамар: згребти свій крам, завдати на плечі та й піти гала світа. Фадул працював, мов той чорний віл. Відлучатися з Великої Пастки стало-збитково й ризиковано.
Поїздки порідшали, як і дні відсутності. І все ж попервах він таки добре попотів: коротке перебування в Ільєусі й Ітабуні забирали купівля товару й розрахунок: купівля — це мистецтво, вміння дурити й шахрувати, а розрахунок — це наука, що ґрунтується на строках виплати й процентах. Навіть уночі, о порі, відпущеній на розмови, гру, кабаре й дівок, думками він був в армаземі, в своїй лісовій глушині. Те, що сталося за його першої відсутності, могло повторитись. І тоді не зарадять ні старання Збуй-Вік, ні заступництво капітана Натаріо да Фонсеки.
Три місяці він сидів безвилазно у Великій Пастці, врочисто прибувши туди з першим своїм товаром, привезеним на дерев’яних сідлах каравану, який прибув з Такараса. Вантаж чималий, крам розмаїтий — від в’яленого м’яса до полотняних штанів, від кашаси до ниток, від борошна до патронів для рушниць. На такий асортимент і таку кількість пішли всі заощадження, ще й заліз у борги. Торговий дім — напівбакалія, напівгалантерея — це тобі не коробейникування.
Розвантажували всі: жінки й чоловіки, і ті, хто тут жив, і ті, хто приїхав; разом того радісного дня відкриття їх не набралося й двох десятків. Фадул відзначив цю дату невеличким феєрверком і частуванням кашасою; одразу ж почалась і торгівля.
Лише коли запаси почали танути, він вирішив відлучитись на кілька днів, щоб поповнити їх на ринках Ільєуса й Ітабуни. Що саме купувати, вже знав: тільки ходове, доброго гатунку і в достатній кількості. Найкраще розходилися в’ялене м’ясо, кашаса й рападура, а от із дюжини полотняних штанів купили лише дві пари і то за знижену ціну. Зате плаття розхапали усі.
Пізньої ночі, сховавшись за замкненими дверима від людських очей, він перераховував при світлі гаснички пачку грошей, кредитки різної вартості, заяложені, рвані, склеєні милом. На складі знайшлася нашийна хустина, велика, пурпурова. Він зав’язав у неї асигнації — так зберігали гроші пеони — і сховав у праву кишеню штанів; ще й перехопив кишеню зсередини стрічкою. Монети — їх було чимало, мідних і нікелевих, — розсортував, кожен стосик обгорнув клаптем паперу й сховав у шкіряний капшук на поясі під сорочкою. Стежинами й битими шляхами ширилася слава про багатство турка Фадула: ціла купа грошей, діамантові персні, золото. Дехто присягав, що бачив у нього навіть фунти стерлінгів. І ніхто б не повірив, що у вузлику і в капшуку лежить увесь його капітал з відсотками, як не рахувати товарів у армаземі.
Обслуживши вранішніх клієнтів, Фадул почепив на видноті оголошення, написане великими літерами на кришці ящика від мила: хазяїн поїхав за товаром. Замкнув ізсередини на дерев’яний засув двоє дверей армазему, а вхід у задні кімнати на ключ, застромив за пояс револьвер і приєднався до Зе Раймундо. З фазенди Аталая аж у Такарас ішов в’ючний обоз, три з половиною легуа доведеться котити на батьківських.
Збуй-Вік вирушила теж, бо хотіла провідати на станції свою куму Зеліту. Худа, висхла, вона була, як пір’їнка. Зе Раймундо всадовив її між, двох мішків какао на дерев’яне в’ючне сідло Місяцівни, дужої й сумирної мулиці, проводирки табуна; лука сідла і збруя були обвішані дзвінкими балабончиками. Пишаючись такою честю, Збуй-Вік корчила з себе управителеву дружину, полюбовницю фазендейро. Фадул, з торбою на плечі, аж сяяв, наперед смакуючи ті радощі, яких зазнає в Ітабуні. Уже в поїзді, взявшись чистити апельсин, він похопився, що забув у Великій Пастці свого гарного складаного ножика.
Перші два дні Фадулової відсутності минули спокійно. Погоничі та їхні підручні розвантажували віслюків і прямували до укріпленого форту турка. Так вони називали Фадулів заклад, збудований з дерева, матеріалу дешевого, в кінці дороги з валькованими халупами, спершу названої Ослячою Стежкою, а потім перейменованої у вулицю Фасадну. До речі, Факел Абдуїн тоді у Великій Пастці не жив, його перший мурований дім з кузнею ще не стояв на цій вулиці; найбільшою спорудою на хутірці був армазем.
Спітнілі, запорошені, задрипані, спраглі погоничі та їхні підручні прагнули кашаси, щоб підкріпитися, зігрітися чи освіжитися, залежно від того, холод стояв чи спека. Оголошення їх зупиняло, хтось грамотний, якщо такий знаходився, читав уголос написане, а ні — допомагали повії.
Як бракує армазему, добре відчували всі. Життя змінилося, полегшало відтоді, як у Великій Пастці оселився Фадул.
Надвечір третього дня, під заливним дощем, до Великої Пастки прибився Дружок з двома горлорізами, Шико Пилкою і Жанжаном. Вони довго їхали, не міняючи віслюків, загнуздавши їх уривками мотузки: чудові верхові віслюки, доглянуті й вгодовані, улюблений транспорт полковників. У хутірець вони в’їхали із стріляниною, щоб одразу заявити про себе.
Зупинилися на вигоні, де перші обозники поставили для нічлігу солом’яний навіс, благенький захисток від сонця і дощу. Тут розкладалось багаття, смажилося шарке, готувалися страви з ямсу та плодів хлібного дерева, варилася кава й точилися розмови про життя-буття, про вирощування какао — тема вічно жива й захоплива.
Кабри почали допитуватись, де оселя турка. Трохи далі, але кілька днів уже вона зачинена, бо господар у від’їзді.
— А ми відчинимо. Хто мене не знає, назвуся. Я — Дружок.
Дружок зміряв очима гурт і рушив у вказаному напрямку.
Шико Пилка, щоб показати, як він влучно стріляє, пострілом збив гілку хлібного дерева. А Жанжан, перехилившися з віслюка, ляснув по озаддю дівчину.
— Жди, задрипанко, я скоро вернуся!
ebooksa