Він сидів на порозі й думав про Жусару, розпливчасту химеру в кальяновому диму, коли зненацька побачив її в плоті й крові: вона злазила з білого коня й віддавала повід слузі. Фадул Абдала щойно скупався в річці, спека давила на крижі й карк. У післяполуденному яскравому світлі Велика Пастка дрімала, розніжена й мовчазна.
Жусара з’явилася так несподівано, що Фадул навіть не здивувався, так ніби поява її була цілком природна. Одірвавши погляд од Жусари, він дивився, як служник, меткий і веселий хлопчина, верхи на віслюкові одвів коня у затінок під деревами. Від заціпеніння Фадул отямився лише тоді, коли кабокла рушила просто до нього. Вражений, він квапливо підхопився на ноги.
— Чому ви не приїхали до Ітабуни? Я марно чекала на вас.
— Не встиг. — Він усе ще не оговтався.
— Ну що ж, не приїхали ви, приїхала я. — Вона озирнулась довкола. — Яка вбога місцина! Як можна марнувати себе тут?
Похитала докірливо головою. Викладене віночком волосся було сколоте на маківці черепаховим гребенем тонкої роботи. Перш ніж турок здобувся на відповідь, докинула:
— То я так і стоятиму? Може, запросите до хати? Запропонуєте чогось випити? — І ступила досередини.
Біля прилавка зупинилася, роздивляючись товар на полицях, убогий і строкатий, знову несхвально похитала головою, але від коментарів утрималась.
Очамрілий Фадул тільки ходив слідом. Сили небесні! Це ява чи з ним трапився сонячний удар і він марить серед білого дня? Не знаючи, що запропонувати — хіба в нього є щось гідне її? — запитав:
— А що ви п’єте?
— Від ковтка води не відмовилася б. — Жусара показала на глек з двома носиками, що стояв на підвіконні.
Обігнула прилавок, зайшла на жилу половину, обдивляючись кімнати, переступила поріг спочивальні.
— Люблю широкі ліжка, але таких ще не бачила.
— Це щоб я помістився, — сказав Фадул, подаючи їй кухоль із свіжою водою.
Жусара пила маленькими ковточками, прицмокувала язиком, ніби куштувала рідкісне вино. А очі її тим часом міряли з ніг до голови турка і виражали задоволення тим оглядом.
— Тут уміститься двоє таких, як ви, і ще дехто.
Засміялася коротким значущим смішком і віддала йому кухоль.
— Дякую. Будете в Ітабуні, неодмінно заходьте до мене, я покажу вам свою крамницю. Сама я їй ради не дам. — Таке саме запрошення, що й на такараському ярмарку: пропонує службу чи, може, руку й серце? — Коли вас чекати? — Додала млосно й грайливо: — Не дуже баріться, бо чекати все життя я не можу.
І повернулася, щоб піти з хати, поїхати з Великої Пастки.
— Як, ви вже йдете? — стрепенувся турок.
ebooksa