— Зроблю з панцира скарбничку для тебе.
Бризкалися водою, пірнали, тіла їхні торкалися, в промінні вранішнього сонця вони пустували, як діти. Проте пожежі не спалахнуло: в Кастора не йшла з думки Діва.
Повернувшись до майстерні, посолили м’ясо, відрізали по шматочку для друзів: турка, Збуй-Вік, Алтамірандо, старого Жерино та інших. Факел любив робити подарунки.
— А сіа Ванже?
— Неси, якщо хочеш. Я не понесу. Є речі, яких не купиш ні за гроші, ні за дарунки. Любов — не жарти.
Рессу пішла, а негр Кастор Абдуїн став на порозі; він знов воскрес душею, позирнув на протилежний берег: ні, моя сухітонько, ти будеш моєю! Згребу тебе в обійми, покажу тобі в своєму гамаку, чого вартий закоханий негр. Пора здолати несміливість і безвілля. Поки голубоокий білий не перебіг йому дороги, не обскакав. Атото, Омолу, батьку скорботи і чорної віспи, снаги і здоров’я, атото, мій батьку Обалуайє!
Кастор Абдуїн перейшов річку: скоро вже не доведеться стрибати по камінню та мочити ноги. Полковник Робустіано де Араужо підрядив лісорубів валити дерева, пиляти стовбури, а Гвідо й Лупісиніо з помічниками найняв тесати колоди й дошки для мосту. Сумніваючись, що двоє теслярів впораються з такою роботою, полковник хотів запросити й ітабунських теслярів. Лупісиніо, що будував какаовий склад і кораль, обурився: хто-хто, а полковник мусив би його знати.
— Ви, полковнику, заплатіть, а я з людьми зроблю все, що треба.
Фазендейро виклав гроші, брязнув капшуком і капітан Натаріо да Фонсека, і невдовзі переправу через річку навели, надійну й міцну. Ще рік тому, коли прибули сержипанці, хто б міг уявити собі такі ознаки поступу, як міст і борошняний дім?
Завершувалось і будівництво борошняного дому. Бастіан да Роза з двома підсобниками ставив простінки. Лупісиніо з сином Артурзиньйо тесали майже готові одвірки. Підсобляли й жінки: Ванже з невістками, сіа Клара, дружина Зе дос Сантоса, та їхні доньки — млин зводився на межі земельних ділянок двох родин. Плантація і тваринницькі ферми Алтамірандо лишилися трохи осторонь, проте Сан та її мати Дас Дорес допомагали теж. Сан хотіла, щоб Зиньйо навчив її орудувати рубанком, а Зиньйо сподівався навчити її і ще дечого. Жінки носили каміння, готували їжу, дражнили чоловіків. Діви серед них Кастор не помітив. Де ж це вона запропастилась? Либонь, на плантації.
— Боже поможи, — сказав негр, сідаючи долі.
Підійшла стара Ванже.
— Дай вам Боже здоров’ячка, сеу Факеле. Рессу принесла чверть паки людям, каже, ви вполювали. Бог віддасть вам сторицею. — Вона показала на споруду: — Бачили? Не треба буде чекати, щоб змолоти мливо, не доведеться привозити здалеку. З першої ж випічки пришлю вам пундиків.
Підійшов заляпаний вапном Бастіан да Роза, заговорив і собі:
— Перший вимурував тут дім ти, еге ж? З чого я тільки не будував: у хід ішла цегла, дерево, глина і навіть солома. Майстрував помістки, сушарні, коралі і ще казна-що. Тут люди хапаються за все, не святі горшки ліплять. От виведу млин, знов затеслюю, пособлю мостовикам.
Язик у нього немов помело, кого хоче забалакає — і чоловіка, і жінку.
— А добудуємо моста, поставлю нову хату доні Ванже. А то вона просто гине в своїй халупі. Правду кажу, матусю?
На ці плани обоє, стара й тесля, засміялися. Бастіан да Роза пригорнув Ванже до себе:
— Хороші люди живуть тут, Факеле.
Хитрий лис, цей Бастіан да Роза. Голубоокий, білявий, як грінго. А далі що? А нічого. Факел опанував себе.
ebooksa