Коли він вискочив на сходи, на нього чекала несподіванка. Альбер Перрішон і канцеляристки кудись зникли.
Він розгублено стояв, тримаючи в руці рушницю, коли почув крик Альбера:
— Ламбертене! Ламбертене, ти що, з глузду з’їхав?
Голос линув звідкись знизу, із сходів. Андре Ведрін напружив зір, вдивляючись у темряву.
«Чорт забирай! Куди вони поділись?»
Він загорлав:
— Мато!
Десь здалека луною озвався голос Перрішона:
— Ламбертене, ми тут!
Тільки тоді Андре помітив унизу маленькі дверцята в стіні, за кілька сходинок від площадки. Сотні разів він проходив повз них і бачив їх, але ніколи не міг подумати, що Альбер Перрішон може скористатися з них. Він поспішив униз, в темряву, і, наштовхнувшись на щось м"яке, вилаявся.
Альбер Перрішон пояснив:
— Це лежить мадемуазель Дюрантель, Вона знепритомніла, коли побачила на сходах убитого гестапівця.
В кімнаті, де вони стояли, було дуже темно, лише праворуч світлим чотирикутником вимальовувалось вікно.
Альбер Перрішон замкнув двері, двічі повернув ключ у замку і залишив його на місці.
Поклавши рушницю на підлогу, Андре став навколішки біля мадемуазель Дюрантель і поляскав її по обличчю. Вона застогнала, і враз істерично закричала, мов навіжена. Андре ляснув сильніше. Тоді вона замовкла. Мадемуазель Тельє притулилась до стіни й тихо схлипувала, гикаючи і тримаючи біля рота хустинку.
Перрішон відчинив вікно, виставив чемодан, виліз з кімнати і жестом запропонував йти за ним.
Вони пройшли терасою, спустилися залізними сходами на подвір"я і зайшли в під"їзд будинку, що збоку прилягав до готелю.
Там Альбер Перрішон наказав Андре кинути рушницю. Той неохоче скорився. Через якісь закапелки вони вийшли на друге подвір"я, просторе і заасфальтоване.
Похилившись під вагою чемодана, Альбер Перрішон попрямував углиб подвір"я, де був гараж з важкими дверима. Він витяг з кишені ключ і відімкнув двері. В гаражі стояв Пежо-202».
Тільки зараз до них долинула приглушена стрілянина і брязкіт скла.
ebooksa