«Ота жінка в під"їзді, що виймає носову хустку з сумочки, це ж Анрієт!»
Він притулився лобом до холодної шибки, вдивляючись у темряву.
«Анрієт? Чи ні? Так, це вона».
Він одразу впізнав знайому постать, хоч і не міг розглянути обличчя жінки, яка стояла нерухомо і, здавалося, з цікавістю дивилася на будинок, де містилася страхувальна контора.
«Анрієт! Хай їй чорт, що вона тут робить? Таке враження, ніби вистежує нас».
І раптом холодні мурашки пробігли по спині Андре. Його охопила неясна тривога, він відчував наближення непоправної катастрофи.
Андре спробував відігнати тривожні думки.
«Чому мене мусить хвилювати її присутність на цьому майдані? Боягузом стаю, чи що? Але все-таки, що вона там робить, у тому закутку? І чому дивиться в наш бік?»
Наче блискавка, майнула думка:
«Вона йшла за мною назирці!»
Нараз Андре згадав, що, йдучи на побачення до Альбера Перрішона, він зустрів Анрієт на площі Сен-П"єр. Ще мав час і запропонував навіть випити склянку вина. Це було, мабуть, хвилин сорок п"ять чи годину тому.
Він усе ще нічого не надумав, коли на майдан в"їхало авто. Відкрита військова машина. Вона нечутно під"їхала і стала біля тротуару. Минуло кілька секунд, але з неї ніхто не вийшов. Андре встиг прочитати на номері чорні літери: «Polizei». Гестапо!
Гаряча хвиля вдарила йому в скроні, в горлі пересохло і все тіло обм"якло.
«Гестапо!»
Друга машина під"їхала й стала позаду першої.
Андре рвучко обернувся і глянув на Альбера Перрішона. Серце так калатало в грудях, що йому здалося, ніби його удари лунають по всій кімнаті, як удари гонга.
— Мато!.. Гестапо!
Альбер Перрішон перепитав;
— Гестапо?
— Там! На майдані! Дві машини.
ebooksa