«Вони розбили геть усі шибки в конторі», подумав Андре. «Заходьте, заходьте, панове, тільки побережіть свої нерви».
Через п"ять хвилин вони залишили позаду майдан Деліль і вулицею Республіки помчали до Монферана.
— Що тепер робити з цими дамами в зелених капелюшках? — запитав старий Беру-сьєр, піднімаючись з льоху з пляшкою червоного вина.
Андре Ведрін і Альбер Перрішон весело зареготали. Ох, цей Берусьєр, уже встиг охрестити дівчат. Ще кілька днів, і вони, чого доброго, привчаться пити червоне вино, закусуючи грубою домашньою ковбасою.
Зараз старих дів влаштували в одній з просторих кімнат «берусьєрівського заїзду», як називав свій будинок сам старий. Вони почали потроху заспокоюватись. Альбер Перрішон спробував їм пояснити, чому і як усе сталося, але жінки нічого не розуміли. Страх зовсім забив їм памороки. Адже вони щиро вірили, що працюють у мирному страхувальному бюро.
Було вирішено поки що залишити їх під наглядом Берусьєра, а там буде видно. Зараз головне — якось відвернути їх думки від подій в страхувальному бюро.
Все це Альбер Перрішон пояснив старому. Той у відповідь засміявся.
— Я сам займуся ними, як на те вже пішло.
Берусьєр пожував губами, подумав і лукаво додав:
— …Шкода тільки, що вони трішечки зачерствіли вже… і пилом прибиті.
«Ох і гріховода цей старий Берусьєр!..»
Жив він на майдані Ротонд, у великому обшарпаному будинку з старомодними меблями, що його дістав у спадок від скнари-тітки. Будиночок тулився до цехів заводу «Мішлен», і його важко було помітити серед високих димарів і водонапірних веж. Ніби вбоге житло землероба під замком можновладного сеньйора.
Вже десять років будинок служив готелем для діячів робітничої партії, що приїздили до Клермон-Феррана. Зараз він правив за пересильний пункт для франтірерів і партизанів, і велика кухня з масивними шафами та обіднім столом, де сиділи Андре Ведрін і Альбер Перрішон, в будь-яку годину могла гостинно зустріти трьох чи чотирьох гостей.
Старий Берусьєр поставив пляшку на стіл, вийняв з шафи два обідні прибори, шматок хліба, ковбасу, бляшанку з паштетом і пішов з кімнати, промовивши на ходу:
— Розмовляйте собі досхочу, а я піду провідаю отих бідолашних. їх треба приголубити і втішити. На добраніч, ваші кімнати вже готові.
Голос у Берусьєра був на диво молодий.
В той час, коли Андре Ведрін відкорковував пляшку, Альбер Перрішон почав аналізувати становище, ставлячи запитання і одразу відповідаючи на них:
— Отже, ти переконаний, що це дівча зрадило нас? Справді, після таких фактів, це здається логічним. Треба знайти її якнайшвидше. Я залюбки побалакаю з нею. Мені конче треба довідатися, що вона знає про нашу організацію? І про що могла повідомити німців. Вона тебе вистежила й подзвонила в гестапо. В кожнім разі шпигунку треба знешкодити…
Він помовчав, покуштував вино, задоволено прицмокнув — чудовий напій! — і вів далі:
— Однак тут не все зрозуміло: вона пролізла в лави організації, щоб шпигувати за нами і, безперечно, щоб виявити керівництво. З цього випливає, що вона подзвонила в гестапо, побачивши, як ти зайшов у бюро… Вона мала намір захопити керівників.
ebooksa