Коли старі діви зникли, він запитав Андре:
— Ну, як?
— Непогано! Я поклав двох. Інші чкурнули на вулицю.
— Гаразд. Повертайся знову до дверей.
— Чого там! Я зроблю краще…
Андре підбіг до вікна, розбив прикладом шибку, вийняв з кишені гранату, зубами видер кільце і жбурнув її на майдан, туди, де стояли машини.
Яскравий спалах, сухо гримнув вибух і одразу ж розляглися крики…
Він ще встиг помітити, як та жінка в під"їзді повернулась і побігла вулицею Філіп-Маркомб.
«Анрієт! Ач, мерзенна шлюха, зрозуміла, що нічого тепер чекати, вистави не буде! Стривай, я ще зіграю тобі Вагнера. Продажна сука!»
— Ходімо. А ти, Ламбертене, йди слідом за нами.
Альбер узяв чемодан і попрямував до дверей, тримаючи в руці ключ.
Старі діви боязко пішли за ним, клацаючи зубами і озираючись на всі боки, ніби їх оточували злі духи.
Андре Ведрін якусь мить вагався. Йому хотілося кинути і другу гранату. Однак Альбер Перрішон суворо гукнув:
— Ламбертене! Поспішай, ти що, чекаєш на окреме запрошення?
Він уже хотів приєднатися до них, коли задзвонив телефон.
Це було так несподівано, що Андре розгублено зупинився.
«Та це ж телефон!»
Він знову завагався. Може, не треба озиватися? Врешті він наважився зняти трубку.
— Алло!.. Так! Хто? Клод?.. Так. Що?.. Ну, досить, усе зрозуміло… Я вже зрозумів. Нічого, говори, я все запам"ятаю!.. Гаразд. А тепер слухай… Слухай, кажу тобі, і не заважай. Чекай на моє повідомлення… Можеш ти вислухати, боже мій?.. Тут гестапо. Зрозумів? Тікаємо. Салют!
Андре поклав трубку.
ebooksa