Голос Альбера став суворим, коли він промовив останню фразу. Дивлячись на Андре Ведріна, він холодно сказав:
— Лише Тентен, Клод і ти знали, чим насправді було бюро страхувань.
Мовчання.
— І лише ти був знайомий з цією Анрієт.
Альбер Перрішон важко поклав свої короткі й широкі долоні обіч склянки і стиснув кулаки. Тепер він запитально дивився на друга.
Приголомшений Андре Ведрін нічого не сказав, хоч він мусив передбачати це запитання, Насправді ж Андре не думав про це як слід, і тепер слова Перрішона приголомшили його, як удар кулаком.
Він пополотнів, руки його затремтіли. Хотів щось сказати, але до горла підкотив клубок, і йому перехопило подих.
Альбер Перрішон невідступно дивиться на нього, й у цьому погляді Андре побачив таку тривогу і відчай, що раптом знайшов у собі сили і відповів переконливо й спокійно:
— Я ніколи їй нічого не казав, чуєш, Мато? Ніколи! Нічого!
Альбер Перрішон нерухомо секунду ще дивився на нього, Андре витримав його погляд. Він побачив, що очі шефа потеплішали. Альбер з полегкістю зітхнув і відкинувся на спинку стільця.
— Я знаю, де її знайти, — гаряче промовив Андре. — Поїду зараз і спіймаю. Я сам допитаю її, звідки вона дізналася. Ти можеш мені…
Альбер Перрішон перебив його:
— Хвилинку, Ламбертене. Спочатку закінчимо аналіз ситуації.
Він витяг з кишені жилета старовинний срібний годинник. Ого! Вже дев"ятнадцять, дивись!
— Ще маємо час. Комендантська година після двадцять третьої. Отже, ми мусимо передусім взяти цю Анрієт. Доручаю це тобі; по-друге, слід простежити її зв"язки, це зроблю я сам; завтра я попереджу Поло. По-третє, треба витягти з нашої контори кур"єра Гастона, це зроблю теж я. І потім, нам слід подумати про якусь іншу активну професію, оскільки, сам розумієш, наша страхувальна кар"єра закінчилася. Що б ти сказав про торгівлю трикотажем? Непогано, правда? За три чи чотири дні ми дістанемо нові документи і будемо продавати пелюшки для немовлят.
Альбер засміявся, і веселий, щирий сміх зробив його схожим на добродушного дідуся.
— Ми маємо в лавах F.T.P.F. одного дрібного фабриканта; я переконаний, йому конче потрібні люди. Він нас і влаштує на роботу. Щоправда, йому не обов"язково знати про нашу справжню роль в організації. Ну і цілком зрозуміло, що ні ти, ні я протягом кількох днів не потикатимемо носа в наш готель. Ми мусимо якнайшвидше змінити адресу. Поки що житимемо тут. — Він машинально випив трохи вина, заглибившись в роздуми.
Заговорив Андре Ведрін:
— Завтра я повинен переправити Кола в…
— Що ти кажеш? Кола?
ebooksa