— Вона розраховувала знову зарядити цієї ночі мій пістолет. Хотіла гадюкою прослизнути до нас. Адже я запевнив її, що вона стане зв’язковою. Після невдачі на майдані Філіп-Маркомб вона вхопилася за цю можливість. Це знову давало їй шанс. Шанс?
Андре гірко засміявся.
Коли він уже виходив з кімнати, Альбер Перрішон, все ще сидячи на ліжку, покликав його:
— Ламбертене!
— Ну?..
— А я тоді не помилився, правда? Коли сказав, що ти був необережний.
— Навпаки, Мато, ти помилявся.
— А… Вона зваблива, що там не кажи.
— Ти помилявся, Мато. Я зробив надто багато дурниць, але більше зі мною таке не трапиться. Повір мені.
Альбер Перрішон мовчав.
Він вірив йому.
У четвер, вранці
Наступного ранку, о чверть на дев"яту, Андре Ведрін купував газети на майдані де Жод.
Сіяв густий сніг. Генерал Дезе і Верцінгеторікс стояли на своїх постаментах у білих мантіях, а поранений римлянин, що вже півстоліття конав під копитами здибленого коня, зовсім щез під білим саваном.
«Ля Монтань» присвятила подіям в Галері де Жод кілька рядків без жодних коментарів. «Авенір» висвітлювала їх досить широко, зазначаючи: «Людина, котру розшукує німецька поліція, є не хто інший, як радянський офіцер, небезпечний і зухвалий терорист, що організував у нашому департаменті загони єврейсько-більшовицьких убивців. Арешт його — справа найближчого часу».
Це звучало неправдоподібно, огидно і водночас смішно, але в-газетці з вулиці дю Пор брудна брехня виповняла всі сторінки, і вже нікого не дивувала.
Ні «Ля Монтань», ні «Авенір» нічого не повідомляли про сутичку на майдані Філіп-Маркомб. Гестапо не любить писати про свої невдачі.
Андре Ведрін зібгав газети і кинув їх а каналізаційний люк.
Він зайшов до бістро «Рабле» і замовив каву.
Біля прилавка голосно розмовляли троє чоловіків середнього віку, як видно, комерсанти.
ebooksa