Анрієт кинулася йому на шию і поцілувала.
Поки вона метушливо збиралася, Андре непомітно, з огидою витер кілька разів рота долонею.
«Ти радієш, шлюхо! Мабуть, думаєш, що вже цього разу покінчиш з нами одним ударом. Ти, напевне, смієшся з мене. Але пожди трохи, негіднице, скоро ти заспіваєш іншої».
Де його кохання? Наче й не було. Вигоріло все і лишився самий попіл. І він здивувався, що навіть не відчуває болю.
В машині Анріст наполягала, щоб він детально розповів їй «про все, що сталося в кварталі мерії». Андре змушений був задовольнити її бажання, звичайно, ні слова не сказавши, що бачив її на майдані Філіп-Маркомб під час облави. Він теж непогано грав свою роль.
Андре вирішив їхати назад старою дорогою. Крутий поворот. Позаду лишились Шамальєр, Галубі, Ормо, Бар’єр д’Іссуар. «Уникай центральних вулиць», — сказав йому Альбер Перрішон. Ще б пак! Там, мабуть, зараз надто жарко, в районі Філіп-Маркомб і кафедрального собору. Ризикувати не можна, справи серйозні.
Він доїхав щасливо, і от тепер Анрієт сидить на табуреті у просторій кухні старого Берусьєра і дивиться на двох чоловіків, які мовчки розглядають її.
На колінах Анрієт тримає свою шкіряну дамську сумочку, вона дуже схожа на тиху й скромну дівчинку, яка терпляче чекає, що ж їй скажуть дорослі.
«Справжня тобі свята Нітуш».
Андре Ведрін раптом люто вибухнув:
— Це ти нас зрадила і виказала німцям! Я бачив тебе перед конторою, у під"їзді, коли ти виймала хустку.
Анрієт рвучко підвелася, перекинувши табуретку, зробила крок назад і, відкривши сумочку, сунула туди руку.
Вона пополотніла, зціпила зуби, обличчя її скривилося в безсилій люті, а очі хижо звузились.
Андре Ведрін випередив її.
— Не рухайся!
І він навів на неї пістолет. Анрієт завмерла.
— Ви з головою викрили себе, мадемуазель, — спокійно промовив Альбер Перрішон. В цю хвилину він був схожий на вчителя, засмученого поганим вчинком свого учня.
Вона, зневажливо примружившись, глянула на нього і зненацька зареготала. Потім, повільно й чітко вимовляючи кожне слово, з викликом сказала:
— Так, це я попередила гестапо.
Анрієт обернулася до Андре Ведріна:
ebooksa