Вона зітхнула.
Ганс фон Шульц подзвонив. Коли зайшов Вернер, полковник ще тримав у руці телефонну трубку, втупившись поглядом просто себе. Помітивши Вернера, він схаменувся і поклав трубку:
— Щойно мені подзвонили з французької міліції. Один з її патрулів півгодини тому знайшов у гаражі недобудованого маєтку тіло нашого офіцера, вбитого за кермом машини.
Вернер одразу ж подумав про Франсуа Бурдійя.
Отже, француз був невинуватий? І це нове вбивство свідчить, що він не мав ніякого відношення до минулих подій.
— Коли його вбили, пане полковнику?
— Цієї ночі?
— Цікаво, як?
— Куля в потилицю.
Фон Шульц зацікавлено подивився на свого секретаря.
— Ви хочете сказати…
Він не скінчив фразу. Він зрозумів Вернера.
— А-а, он воно як!.. Ви подумали про француза. Ну, і що з того? Цей замах ще не доводить, що він… що він був непричетний до того, в чому ми його звинувачували.
— Звичайно, мій полковнику, але… Знову куля в потилицю?..
— Нехай так. А вам яке діло до цього?
І чому вас це цікавить?
Вернер нічого не відповів, уважно дивлячись на свої черевики.
— Це вас не торкається, Вернере, ви чуєте? Це вас не торкається! — Ганс фон Шульц майже кричав.
— Особливо зараз…
Шульц помовчав і вже спокійно вів далі:
ebooksa